«Я не дитина»: 10-річний хлопчик з Покровська самостійно доглядав хворих братів

10-річний хлопчик Платон із прифронтового Покровська понад рік самостійно доглядав за своїми двома 13-річними прикутими до ліжка братами. Після смерті бабусі дітям довелося виживати без жодного нагляду дорослих. Матеріал про це написала «УП.Життя».

Про них забули всі

Після смерті бабусі троє братів із Покровського району залишилися сам на сам. Двоє 13-річних хлопчиків із тяжким генетичним захворюванням були прикуті до ліжка. Доглядав за ними 10-річний Платон. Хлопчик щодня годував і поїв братів, намагався піднімати їх, прибирав довкола, а під час обстрілів спускав у підвал, де накривав простирадлом. Мати жила поруч, але за дітьми не доглядала.

Порятунком для родини став благодійний центр «Місто Добра», де приймають найскладніших дітей з усієї України. Про хлопців там дізналися випадково — через дзвінок із соцслужби.

Пару місяців тому нам подзвонили соціальні служби й питають: «Скажіть, це центр реабілітації для дітей? А у вас є місця для дітей з-під Покровська?» Ми відповідаємо: є. А вони: «У нас тут двоє немобільних, ще й молодший брат, який їх годує», — згадує медичний директор Денис Колюбакін.

 Завдяки соцслужбі Покровського району дітей вдалося евакуювати.

Соцслужби робили все можливе в таких надскладних умовах, в яких перебували діти з матірʼю. Пізніше працівники служби писали й дзвонили до хоспісу, аби поцікавитися долею дітей. Ми вдячні їм за можливість допомогти хлопчикам, — пояснює медичний директор «Дому Метеликів».

Коли дітей оглянули лікарі — вони вжахнулися. У них були поламані ноги, на які ніколи не одягали гіпс, а на ногах — плями йоду, які не змивалися роками.

Життя — кошмар наживо

В обох 13-річних братів важке генетичне захворювання — лісенцефалія першого типу. Воно супроводжується неврологічними порушеннями, епілепсією, білково-енергетичною недостатністю. Це діти максимально складної категорії, адже вони не можуть рухатися, тому потрібен постійний догляд. Крім того, вони мають старі травми, які ніколи не лікувалися.

Діти приїхали з контрактурами. Переломи зросталися як попало. У результаті — покручені руки, ноги, навіть грудна клітка. Якби хтось хоча б мінімально займався з ними, такого б ми не бачили. Зараз їх важко адекватно покласти, бо тіла деформовані — старі переломи залишили дуже багато негативних слідів, — каже завідувачка паліативного відділення Наталія Попадюк.

Один з двох братів. Фото: «Місто Добра»

Ситуація ускладнюється проблемами з диханням. Крім того, будь-яка інфекція у них перебігає дуже складно. А вакцинацію вони, звичайно, не проходили. На жаль, медики не можуть оцінити психологічний стан хлопчиків, адже у них фактично відсутня свідомість. Проте після тримісячного лікування вже можна побачити перші результати.

Больовий синдром повністю знятий. Питання пролежнів більше не стоїть. Є прибавка у вазі: по два кілограми в одного хлопчика і два з половиною — у другого. Покращилося згинання та розгинання у колінних і кульшових суглобах. Один із хлопців пробує сам підняти ногу. Краще працює жування й ковтання. Судомні напади трапляються рідше, — зазначає Наталія Попадюк.

Медики турбуються про братів. Фото: «Місто Добра»

Брати перебувають під постійним наглядом медиків, адже їхній стан може різко змінюватися. Щогодини у них перевіряють пульс, температуру, сатурацію. Щодня працюють і над профілактикою пролежнів.

Доглядальник-герой

Разом із двома лежачими братами до «Міста Добра» приїхав і їхній 10-річний доглядальник Платон. Перше, що він сказав медикам — «Я не дитина».

Він реально робив роботу дорослого. Після смерті бабусі ніхто інший не займався старшими дітьми. Мама не могла — через хворобу і залежність. І Платон лишився один на трьох, — каже Денис Колюбакін.

10-річний Платон. Фото: «Місто Добра»

Тепер він ходить до школи, заводить друзів, захоплюється футболом і малюванням. Платон також отримує психологічну допомогу, адже роки життя під Покровськом залишили відбиток на його емоційному стані.

Ми працюємо з ним, щоб він знову відчув себе дитиною. Бо жодна дитина не повинна казати «я не дитина» у 10 років. Це сталося з ним через те, що мати була дезорієнтована, вела асоціальний спосіб життя. Це наслідки токсичної енцефалопатії та довгих років наркозалежності, — розповідає Колюбакін.

Повернути сім'ю

У «Місті Добра» намагаються боротися не лише за дітей, а й за матір. Її направили на лікування, паралельно з нею працюють психологи й соціальні педагоги.

Матір приходила сюди, до «Міста Добра». Ми намагаємося її прийняти, нагодувати, забезпечити гігієнічні процедури. Бо це все ж мама. Але зрозуміло, що там, під Покровськом, вона не могла доглядати дітей у своєму стані, — кажуть медики 

Команда «Міста Добра» вірить, що навіть після років занедбаності організм і душа здатні відгукнутися на турботу, особливо якщо поряд знаходяться люди, які завжди готові допомогти.

Титульне фото: «Місто Добра»