Вчителі стикаються з проблемами при підвищенні кваліфікації

Підвищення кваліфікації освітян суттєво впливає на освітній процес та його якість. На жаль, подекуди воно не обходиться без проблем. Про це зазначила освітня омбудсменка Надія Лещик. Часто перевантаженим основними та додатковими обов’язками вчителям просто не вистачає часу на підвищення кваліфікації, а в умовах війни навантаження лише зростає. Свій вплив має і низька заробітна плата, яка просто демотивує займатися цим.

Проведене опитування показало, що 74,84% освітян підвищують кваліфікацію в позаробочий час. 47,8% роблять це самостійно, а 27,04% — за планом закладу освіти. Лише 25,16% опитаних підвищують кваліфікацію в робочий час, а 9,43% роблять це прямо під час уроків, оскільки уроки в них збігаються з підвищенням кваліфікації. Звичайно, це не сприяє ані якісному розвитку, ані якісному уроку. Тож необхідно шукати способи, як забезпечити професійний розвиток педагога у межах робочого часу.

Проблема підвищення кваліфікації є однією з найпоширеніших серед посадових обов’язків, які вчителі виконують поза уроками. Про це зазначили 360 опитаних учителів — 91,14%. Освітяни також пропонували автоматизувати завантаження документів щодо проходження курсів підвищення кваліфікації.

Примус до підвищення кваліфікації

Лещик отримувала звернення щодо примушування до підвищення кваліфікації. Зокрема, освітяни однієї з областей повідомили, що їх зобов’язують звітувати про підвищення кваліфікації на певній онлайн-платформі. Омбудсменка наголосила, що вчителі мають право на вільний вибір будь-яких суб’єктів, які здійснюють підвищення кваліфікації, й що будь-які обмеження — неприпустимі.

Проблема фінансування

На жаль, наразі педагог не має змоги одноосібно розпоряджатися коштами, які держава виділяє на підвищення його кваліфікації. Він може лише подавати пропозиції до плану, який формує заклад освіти. Іноді якісні курси, які дійсно цікавлять педагога, можуть бути дорогими, але школи не мають фінансів або бажання їх оплатити. Відповідно, якщо вчителеві трапиться можливість пройти підвищення кваліфікації, яке не заплановане закладом заздалегідь, платити йому доведеться самостійно. Варто зазначити, що механізм фінансування підвищення кваліфікації не передбачає компенсації коштів, витрачених вчителями. З цього приводу до Лещик уже зверталися педагоги.

Проблема забезпечення якості послуг

В Україні існує широке коло суб’єктів підвищення кваліфікації, однак якість їхніх послуг може суттєво відрізнятися. На жаль, це важко проконтролювати. Подекуди в окремих курсах чи програмах не зазначаються важливі дані. Окрема проблема полягає в тому, що доброчесність суб’єктів підвищення кваліфікації складно перевірити. Деякі з них просто продають «папірці» про проходження курсів. Наразі немає жодного контролю за їхньою діяльністю, як і відповідальності за їхні дії. Для розв’язання цієї проблеми варто запровадити певні вимоги, а також обов’язкову акредитацію для всіх, хто надає послуги підвищення кваліфікації.

Проблема купівлі сертифікатів

На жаль, в Україні поширена практика придбання сертифікатів про підвищення кваліфікації. Деякі недоброчесні суб’єкти користуються перевантаженістю вчителів і просто продають сертифікати, не вимагаючи від педагога проходити курси, вебінари чи тренінги. Такі дії шкодять усім, окрім тих, хто на цьому наживається. Загалом подібне псевдопідвищення кваліфікації може навіть становити небезпеку, особливо якщо йдеться про роботу з дітьми з ООП або надання психологічної підтримки. Адже насправді жодних необхідних знань не здобувається.

Вимоги щороку підвищувати кваліфікацію

Деякі керівники шкіл неправомірно зобов’язують педагогів щорічно присвячувати визначену кількість годин підвищенню кваліфікації. Проте не існує жодних подібних нормативних вимог. Згідно з чинним законодавством, педагогічний працівник має право самостійно розподіляти 150 годин підвищення кваліфікації протягом п’яти років. Лещик пропонує чітко закріпити, що обсяг щорічного підвищення кваліфікації визначається самим педагогом.

Потреба в курсах із захисту прав

Комунікація з учителями свідчить, що вони не завжди знають, як захистити свої права. Цій темі не приділяється достатньої уваги. На окремих курсах педагогам можуть поверхнево щось пояснити або просто продемонструвати законодавчі акти без належних пояснень. У результаті, навіть якщо вони щось і запам’ятають, то не знатимуть, як застосувати це на практиці.

Саме тому освітня омбудсменка вважає за необхідне запровадити курси правової обізнаності для педагогів. Це дозволить учителям знати свої права та вміти себе захищати. Відповідні пропозиції Лещик уже надіслала до МОН.