31 березня 2024 о 07:30
16 0

В'ячеслав Чорновіл — борець за незалежність України

Чверть століття тому загинув видатний український політик та громадський діяч В'ячеслав Чорновіл. Згадуємо непростий життєвий та політичний шлях національного лідера, який змінив хід історії нашої держави.

Він був непересічним українським політиком, публіцистом, літературним критиком, діячем руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичним в’язнем срср. А ще йому судилося стати провідником українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80—90-х років.

25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на п'ятому кілометрі автотраси Бориспіль — Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в КамАЗ з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прессекретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Самі обставини дуже загадкові: видимість в той день була нормальна, отже водій Чорновола повинен був побачити вантажівку, що стояла посеред дороги.

Він був романтиком, ніжною, чутливою людиною. Великим українським патріотом. Хто довго спілкувався з ним, знав, що він ніколи не підведе — то була людина високої чесності. І одночасно незлобний, захоплений природою, любив пісні — дуже любив пісню «Гей, браття опришки». Ми забули там один рядок і придумали його самі: «Веселімось, браття, поки ще зелено, поки ще ті сонячні дні. Краще раз злетіти соколом у небо, аніж вічно жити в ярмі». Ці слова підходили і до його життя, — так згадувала В’ячеслава Чорновола його дружина — поетеса Атена Пашко.

Майбутній видатний громадсько-політичний діяч народився 24 грудня 1937 року у селі Єрки на Черкащині. Походив із родини сільських учителів. Закінчив школу із золотою медаллю. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У 1964—1965 рр. склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, готувався до захисту дисертації: «Борис Грінченко як журналіст, публіцист і громадський діяч».

У серпні 1965 року він виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині. А вже за місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна». В’ячеславу Чорноволу за «політичне хуліганство» влада оголосила сувору комсомольську догану. Тоді ж його не зарахували до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.

Його перша кримінальна справа на початку 1966 року була пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі над Б. Горинем, М. Горинем, М. Зваричевською та М. Осадчим. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності за відмову свідчити. 8 липня 1966 року його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Укладання авторського збірника «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), який вийшов друком у Парижі, стало причиною другої судової справи. У 1967 році В’ячеслава Чорновола за «виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад», засудили до 3 років позбавлення волі. У 1970 році він створив підпільний журнал «Український вісник» та видав 6 випусків з інформацією про політичні репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.

Арештований В'ячеслав Чорновіл (1972 р.)

Вкотре В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972 року, судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки. Покарання відбував у таборах Якутії. Там вів боротьбу за статус політичного в’язня. Після виходу на заслання написав книгу «Тільки один рік», передав її за кордон, але подальша її доля невідома.

В'ячеслав Чорновіл під час заслання в Якутії

Я допомагала йому у боротьбі, переносила його журнали, перевозила в Україну те, що він писав у тюрмі і на засланні… Писав на папіросному папері, маленькими літерами. Чи не хотілося мені, щоб чоловік облишив боротьбу? Була, звичайно, мрія, щоб ми жили спокійно, щоб все було добре, але щоб він заради цього міняв свій спосіб життя — ні, ніколи. Від обшуків, арештів тільки зростало обурення на ту систему і бажання її змінити, — згадувала дружина Чорновола.

Атена Пашко і В'ячеслав Чорновіл — світлина з сайту «День»

Під час перебування на засланні в Якутії, в травні 1979 року він став членом Української Гельсінської групи. Напередодні Олімпійських ігор 1980 року, московитська влада, зачищаючи громадський простір, сфабрикувала звинувачення проти В’ячеслава Чорновола в замаху на зґвалтування. Він був засуджений на 5 років позбавлення волі. На знак протесту витримав 120-денне голодування. У 1983 році був достроково звільнений без права в'їзду до України. Повернутися на Батьківщину Чорновіл зміг лише за два роки.

З 1990 року Чорновіл став народним депутатом, був активним членом Народного Руху України та його головою з 1992-го. Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998). Як депутат, член Парламентської Асамблеї Ради Європи й лідер Руху у буремні дев'яності неодноразово їздив на «народні» зустрічі в різні куточки України. Він володів неймовірною харизмою, збирав у цих містах повні зали, всюди були аншлаги.

Трибуна Верховної Ради України, 1991 р.

В'ячеслав Чорновіл всіляко намагався створити умови для самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвитку, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб’єкта міжнародної спільноти. За книгу «Лихо з розуму» став Лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975) та Лауреатом Шевченківської премії (1996). В одному з інтерв’ю В’ячеслав Максимович говорив, що хотів би піти з життя «миттєво, на льоту». Його передбачення справдилося — 25 березня 1999 року Чорновіл загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем.

Фігура політика в експозиції Музею становлення української нації. Фото: Т. Асадчева

Через рік, у 2000, йому було посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне відродження України та послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави.

Пам'ятна поштова марка — В'ячеслав Чорновіл

Працював він самовіддано і справді багато. Вставав, бувало, о 5 годині ранку, писав, потім — на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В’ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи, — згадувала дружина Атена Пашко. 

На сцені фестивалю «Червона Рута» у Запоріжжі, 1991 р.

Самобутність та любов до Батьківщини — В'ячеслав Чорновіл невимушено та гармонійно поєднував ці поняття у собі воєдино. 

Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі, — написав свого часу В'ячеслав Максимович.

Його цитата стала пророчою для всього нашого народу, особливо в роки великої війни. Він назавжди буде для українців символом боротьби проти злочинної і антилюдської кпрс, московського радянського окупаційного режиму та ідеологом утвердження незалежності України.

У матеріалі було використано інформацію та світлини з сайту Українського інституту національної пам'яті.