Повага до вчителя, готовність учитися й особиста відповідальність – три кити, на яких тримається успіх дитини

Поради батькам: як закласти фундамент успіху вашої дитини ще до першого уроку?

1. Повага до вчителя за замовчуванням

Ще 10 років тому діти, як правило, приходили до школи з розумінням того, що вчитель – це людина, яку слід поважати.

Це не означало, що кожній дитині подобався кожен учитель або що всі учасники освітнього процесу легко сходилися характерами. Іноді люди не знаходять спільної мови, і це нормально. Але це не означає, що стосунки між ними не мають вибудовуватися на ґрунті взаємної поваги.

Учитель – не «долар», щоб усім подобатися

«Мені не подобається цей учитель» – це тепер поширена «відмазка», яка потребує спокійної реакції батьків, щоб не давати дитині приводу ухилятися від роботи на уроці та виконання домашніх завдань.

Учителі не зобов’язані підходити кожному учневі за характером, відповідати його смакам тощо. Те, що педагог не є улюбленцем того чи іншого «здобувача освіти», – не його проблема.

Ця фраза часто лунає з вуст дітей – можливо, через те, що вчитель суворий або предмет здається їм складним. Батьки повинні намагатися відвернути їх від такого способу мислення, оскільки це може негативно позначитися на їхньому майбутньому.

Учитель може бути суворим і водночас щиро піклуватися про учнів. Бувають ситуації, коли доводиться говорити «ні», дотримуватися правил і вимагати від учнів відповідальності. Не кожне рішення зробить педагога популярним, але це – частина роботи. Однак за цими нагадуваннями та рішучими розмовами стоїть людина, яка щиро прагне, щоб її учні навчалися й досягали кращих результатів. Можна бути добрим, не будучи поблажливим. Можна піклуватися про учнів, не прагнучи бути улюбленим учителем для всіх.

Нещодавно натрапив на показову історію одного випускника. За результатами іспитів університет (University of Ilorin) запропонував йому місце на «промисловій хімії». Хлопець погодився, бо в школі не закрив для себе цей предмет лише через дитяче «не подобається вчитель – ненавиджу й його науку».

Ніколи не знаєш, яка саме шкільна дисципліна стане твоїм рятівним колом у дорослому житті. І в самому дорослому житті ваша дитина зустріне багато людей, які її розчаровуватимуть, але з якими все одно доведеться співпрацювати. Для багатьох дітей учитель стає першим дорослим поза межами родини, з яким вони проводять по кілька годин щодня. І саме ці взаємини можуть визначити те, як дитина вибудовуватиме стосунки з дорослими в майбутньому. Тому завдання батьків – не потурати дитячим капризам, а вчити відділяти особистість педагога від предмета, який він викладає.

• У системі освіти виникає серйозна проблема тоді, коли повага до вчителя починає сприйматися як щось необов’язкове, а то й зайве. Батьки повинні власним прикладом демонструвати повагу, підтримувати стосунки, які вчителі вибудовують з учнями, і неупереджено вирішувати проблеми, коли вони виникають. Дослідження пов’язують якість стосунків між учителем та учнем із соціальним розвитком дітей, їхніми взаєминами з однолітками, залученістю в навчання, поведінкою та психологічним благополуччям.

Шановні батьки, ваша дитина не завжди права

Коли ваша дитина приходить додому й розповідає про якийсь інцидент у школі, цілком природно, що ви відчуваєте занепокоєння та прагнете її захистити. Але пам’ятайте: діти іноді неправильно розуміють ситуацію, упускають важливі деталі або діляться лише тією частиною історії, яку пережили самі. Тому завжди краще вислухати дитину спокійно, запевнити, що ви поруч і підтримуєте її, а вже потім перевірити всі факти, звернувшись до школи чи безпосередньо до класного керівника, перш ніж робити остаточні висновки. Проста розмова здатна запобігти непотрібним непорозумінням та хибним негативним припущенням.

Будь ласка, не дозволяйте неповній версії розповіді зруйнувати вашу довіру до вчителя чи до закладу освіти загалом. Підтримувати свою дитину – це далеко не завжди означає погоджуватися з усім, що вона говорить. Іноді це означає допомогти їй побачити картину в цілому, визнати власні помилки та вчитися на них.

Чому такий підхід вигідний усім?

Базова повага до вчителя ще до першого уроку створює аванс довіри, який перетворює навчання на співпрацю, а не на щоденну боротьбу за владу в класі. Коли цей фундамент закладено в родині, виграють усі:

• Дитина почувається в класі захищеною, не витрачає енергію на перевірку меж («а що ти мені зробиш?») і здобуває навичку дорослого життя – вміння поважати роль та працю іншої людини, навіть якщо вона не є твоїм улюбленцем.

• Батьки зберігають власний авторитет, бо виступають зі школою єдиним фронтом, а будь-які складні ситуації вирішують у конструктивному партнерському діалозі, а не через скандали.

• Учитель не витрачає половину уроку на вгамування класу й доведення свого права викладати, а віддає весь свій час і ресурс на пояснення складних тем та розвиток дітей.

2. Без готовності вчитися жодне навчання неможливе

Перш ніж з’являться глибокі знання чи високі оцінки, учень має бути відкритим до самої шкільної науки. Ми навчимо, але вашій дитині обов’язково потрібно бути готовою до навчання. І що вища ця готовність – то більше вона здатна взяти від учителя й школи.

Сьогодні діти можуть знайти будь-яку відповідь у Google. Але занадто багато з них не вміють слухати, приймати поради й спокійно реагувати, коли їм вказують на помилку.

Готовність вчитися – це внутрішня зрілість, скромність і сила визнати, що ти можеш помилятися, й дозволити наставникові допомогти тобі розвиватися.

Нам не потрібно виховувати ідеальних дітей. Нам потрібно виховувати:

• дітей, які вміють чути наставника й сприймати зауваження без образи та розгубленості;

• дітей, які здатні щиро вибачитися в разі якогось проступку і справді змінитися, а не ставати в захисну позу;

• дітей, які можуть не погоджуватися, але водночас залишатися ввічливими;

• дітей, для яких виправлення помилки – це не приниження, а підказка для росту.

Як учитель я маю працювати професійно, але без фанатизму, створюючи умови для здобуття учнями освіти. Дати освіту я нікому в принципі не можу. Бо освіту неможливо дати – її можна лише здобути важкою працею. Власними зусиллями «здобувачів» за активної, зокрема мотиваційної, підтримки їхніх батьків.

У старій гімназії існувала плата «за право навчатися». Тобі відчиняли двері, а як ти скористався можливістю здобути освіту – це вже твоя проблема. Якщо інтенсивно працював і досяг вагомих результатів, тебе удостоять атестата зрілості (а це тоді була автоматична перепустка до будь-якого університету), а якщо ні – то ні.

3. Особиста відповідальність і звичка до систематичних зусиль

Навіть найкращий учитель і наймудріші батьки безсилі, якщо дитина звикла перекладати відповідальність на обставини. Сьогодні навколо занадто багато спокус шукати легкі шляхи й виправдання замість того, щоб просто сісти й зробити роботу.

• Навчання – це не атракціон розваг і не безперервне задоволення. Це регулярна інтелектуальна праця, яка вимагає посидючості, терпіння й уміння доводити розпочате до кінця, навіть коли стає нудно або важко.

Коли дитина з дитинства засвоює просте правило – «мій результат залежить насамперед від моїх зусиль» – вона перестає шукати винних у поганій оцінці. Саме ця внутрішня дисципліна є запорукою здобуття знань та формування міцного характеру.

The Unorthodox Principal влучно пише про те, що ми, дорослі, самі винні у відсутності особистої відповідальності та звички до систематичних зусиль:

Ми маємо величезну проблему з навченою безпорадністю!

• Ми самі складаємо їм рюкзаки, бо так простіше.

• Ми самі зав’язуємо їм шнурки, бо так швидше.

• Ми самі вирішуємо їхні проблеми, бо не хочемо, щоб вони відчували розчарування.

• Ми рятуємо їх від наслідків власних вчинків, бо не хочемо, щоб вони засмучувалися…

А потім дивуємося, чому ж вони так важко здобувають самостійність!

Де тут логіка? Поясніть мені!

І батьки, і педагоги – ми обидва табори в цьому винні!

І поки хтось не образився, одразу скажу: так, діти розвиваються по-різному. Так, дехто потребує додаткової підтримки та особливих умов. Але підтримувати дитину і постійно «рятувати» дитину – це дві суттєво різні речі!

Діти ніколи не навчаться робити складні речі, якщо ми жодного разу не дамо їм спробувати!

Талант і природні здібності здатні відчинити перед дитиною багато дверей. Але саме готовність наполегливо вчитися й відповідати за власні зусилля допомагає впевнено пройти крізь кожні з них.