Пастка «impression management» в освіті: коли «виглядати» важливіше, ніж «бути»

Психологи з Радбоуд університету в Нідерландах(Radboud University Nijmegen) провели дуже цікаве дослідження, опубліковане в авторитетному Journal of Experimental Social Psychology.

Вони виявили, що навіть коротке спілкування з привабливою жінкою суттєво знижує швидкість та точність мислення у чоловіків. Чим красивішою вони вважали співрозмовницю, тим гірше справлялися з інтелектуальними завданнями.

Вчені пояснили цей феномен концепцією «менеджменту вражень»* (impression management). Коли чоловік підсвідомо намагається справити гарне враження, його мозок зазнає колосального навантаження. Уся оперативна пам'ять та ресурси мислення витрачаються на утримання красивого фасаду й самопрезентацію. На логіку, творчість чи точність ресурсів просто не залишається – людина тимчасово дурнішає під тиском бажання сподобатися.

Див.: Karremans, J. C., Verwijmeren, T., Pronk, T. M., & Reitsma, M. Interacting with women can impair men’s cognitive functioning. Journal of Experimental Social Psychology, 45(4), 1041–1044.

У соціології цей термін має ще глибше коріння. Класик світової соціології Ервінг Гофман розробив так званий драматургічний підхід. Він стверджував, що кожна людина в соціумі – це метафоричний актор, який вибудовує свій перформанс (публічну поведінку), щоб транслювати аудиторії бажаний образ і відповідати суспільним очікуванням. Гофман розділяв наше життя на «передню сцену», де ми граємо ідеальну роль перед глядачами, та «залаштунки», де можна нарешті розслабитися й побути собою.

• Якщо перенести цей науковий факт із психологічних лабораторій у площину нашої системи освіти, ми отримаємо головний діагноз шоу-реформам, які перетворили українські заклади на суцільний театр. Школи змусили вийти на «передню сцену» і займатися виключно «менеджментом вражень». Замість глибокого, системного навчання дітей та підтримки педагогів, заклади тепер змушені щомиті імітувати «успішний успіх» та звітувати про розбудову чергового освітнього комунізму в одній окремо взятій школі.

Ліворуч на картинці – парадна «передня сцена» для міністерських звітів та презентацій грантових проєктів, де панує суцільний інноваційний успіх й імітація тріумфальної ходи НУШ.

Праворуч – реальні шкільні залаштунки, де вчителі на власних плечах тримають конструкцію, що тріщить по швах, поки нове покоління, якому «приємно ходити до школи», бешкетує, ловить дзен у смартфонах і тестує нервову систему педагогів на міцність.

Ласкаво просимо на чергову виставу театру «Impression Management».

Декорації змінити не можна, грати доводиться наживо.

*Менеджмент вражень (від англ. impression management) – це усвідомлений або підсвідомий процес контролю та регуляції власної поведінки, зовнішності та висловлювань з метою вплинути на те, як інші люди сприймають особистість, ідею чи об'єкт.

Вперше цю концепцію сформулював Ервінг Гоффман ще у 1956 році в книзі «Презентація себе в повсякденному житті».

Ця добровільно-примусова гра в ідеальність знищує школу зсередини за чотирма головними напрямками:

1. Шоу для перевіряльників замість реальних знань

Сучасна школа перебуває в стані хронічного стресу через нав'язане питання: «Як ми виглядаємо в очах керівництва і що про нас подумають у кабінетах освітянських начальників?» Величезний ресурс енергії та час, який мав би йти на підготовку до змістовних уроків, безжально спалюється на створення «потьомкінських» фотозвітів, заповнення красивих електронних таблиць та підготовку яскравих відосиків. Це чиста вистава для «передньої сцени».

2. Когнітивне виснаження вчителя

Замість того, щоб думати про дидактику, логіку викладання предмету та психологічний стан дитини, вчитель у класі змушений тримати в голові, наприклад, купу безглуздих критеріїв оцінювання за «групами результатів». А ще система вимагає від нього відповідати штучному образу «молодого й прогресивного ТікТокера», який зацікавлює (розважає тощо) учнів на уроках. Мозок педагога зазнає постійної DDoS-атаки від лавини бюрократичного абсурду. Сил на якісну, глибоку роботу з учнями просто не залишається – учитель переведений у режим виживання.

3. Синдром самозванця в масштабах усієї системи

Коли красиві наративи візії з «Планети Рожевих Поні» не збігаються з об'єктивною реальністю – тотальним кадровим голодом, фінансовою скрутою та мізерними зарплатами, – система починає масштабно брехати сама собі. За лаштунками вчительські колективи плачуть від безсилля, але на «сцені» змушені малювати дуті цифри, штучно занижувати реальні очікування та імітувати радісне «дитиноугодництво», аби лише ніхто ззовні не помітив процесу руйнування освіти.

4. Тріумф «фуршетних освітян»

Атмосфера тотального «менеджменту вражень» – це ідеальний ліфт для кар'єрного злету тих людей, які не вміють і не хочуть «перти плуга» в реальних класах, але геніально володіють мистецтвом самопрезентації. Саме ці персонажі збирають лайки, премії та гранти, «звіздять» на всіляких фестивалях та хакатонах, створюючи ілюзію руху вперед. Тим часом більшість вчителів тихо, виснажливо й непомітно для публіки тягне на собі весь реальний освітній процес.

🛑 Дорога ціна дешевих ефектів

Коли «виглядати інноваційно» для системи стає набагато важливішим, ніж «навчити дитину думати та працювати», освіта потрапляє в рабство до чужих очікувань.

За цей дешевий зовнішній глянець українська школа платить найдорожчим: ментальним здоров'ям своїх найкращих практиків, які просто йдуть із професії від безсилля, та інтелектуальним майбутнім дітей, яких замість науки годують сурогатом із розваг та красивих картинок.

• Система почне одужувати лише тоді, коли ми припинимо брати участь у цьому шоу. Школі потрібні не псевдоіноваційні імітатори, а притомні дорослі. І першим кроком до повернення людяності в освіту має стати наше тверде професійне «ні» будь-якому абсурду, що спускається зверху заради гарної картинкм в чиємусь звіті. Час нарешті закрити цю виставу.