Хто насправді керує українською освітою: експерти з «черевиків» та міністри абсурду?

Тільки лінивий не констатував, що нас спіткала глибока криза системи управління освітою.

• Головна її ознака — зворотна селекція кадрів та прогресуюча депрофесіоналізація усіх ланок управлінської піраміди.

Професійні непрофесіонали вкотре намагаються «реформувати» нас, не реформуючи себе!

Вони лише розпатякують на тему «що б ми зробили в українській освіті, якби вміли», і традиційно звинувачують вчителів, які «не так зрозуміли» їхні геніальні задуми.

Сьогодні люди, які не відбулися як фахівці у власних сферах, злітаються на освітні реформи, наче мухи на мед.

• Якийсь провальний ексбюрократ разом з «ексМОНеням» за грантові кошти вчать громади модернізувати освітні системи.

• Псевдо-ГОшки та благодійні фонди з красивими назвами, створені журналістами, політологами, маркетологами чи юристами, пропонують казна-що.

• Курсопройдисвіти, квантові психологи та генератори примітивних «свят» наввипередки варять для нас дивний освітній суп, борщ і компот. Їжте, та не обляпайтесь!

«Маємо, що маємо»: суцільне божевілля, де ходяча некомпетентність отримує керівне крісло.

Щоб зрозуміти цей театр абсурду, нам варто вивчити два нових слова. Саме ці два типажі діють у щільному, токсичному тандемі й випалюють в освіті залишки здорового глузду.

🏛️ Черевик Апеллеса, або Хто такі ультракрепідаріанці?

Слово «ультракрепідаріанець» (ultracrepidarian) має глибоке коріння. У IV столітті до н. е. видатний давньогрецький художник Апеллес виставив на суд публіки нову картину. Швець, який проходив повз, помітив дефект у малюнку сандалії (латиною crepida). Художник подякував і виправив помилку. Проте задоволений швець пішов далі й почав критикувати анатомію стегна персонажа. На що Апеллес відрізав: «Sutor, ne ultra crepidam!» — «Шевцю, не суди вище черевика!».

У сучасній освіті таких «шевців» достобіса.

Ультракрепідаріанець — це людина, яка з апломбом дає вказівки, поради чи ухвалює рішення у сферах, які лежать далеко за межами її реальних знань.

У психології цей стан чудово описується ефектом Даннінга–Крюгера: коли брак практичного досвіду заважає людині усвідомити власну обмеженість. Вони щиро вірять, що знають усе, адже гучна впевненість для них тотожна професійній експертизі.

У цьому випадку вони стають сціолістами (від англ. sciolist) — це людьми, які мають поверхневі знання, але ведуть себе так так, ніби вони є справжніми експертами. Простіше кажучи, це удаваний знавець, дилетант із великими амбіціями.

🧠 Війна проти Логосу, або Хто такі мізологи?

Якщо ультракрепідаріанець плодить абсурдні ідеї, то захищає їх від критики його вірний супутник — мізолог.

Термін «misologist» увів у філософію Платон у діалозі «Федон». Сократ пояснював, що мізологія — це ненависть до розуму, логіки, раціональних доводів та інтелектуальних дискусій. Вона виникає тоді, коли людина сліпо вірить гучним гаслам, а коли ті розбиваються об сувору реальність, починає звинувачувати саму логіку, заявляючи, що «правди взагалі немає», а всі розумні аргументи — це просто пустопорожні балачки.

В освіті мізологи — це агресивні противники фактів та наукового підходу до рефом.

• Замість мови цифр, принципів дидактики чи законів розвитку систем, вони послуговуються емоційними маніпуляціями «наративами візії». Коли їм доводять нежиттєздатність чергової «інновації», вони видають своє коронне: «Ви просто ретрогради й тримаєтеся за старе, робіть, що вам кажуть!». Вони зневажають фундаментальну підготовку «освітніх динозаврів», замінюючи її культом поверхневої «простоти» молодої (де)генерації.

🤝 Токсичний симбіоз: як цей тандем нищить школу

Коли ці явища об'єднуються, професійна дискусія помирає. Їхній «родинний підряд» працює за чітким алгоритмом:

• Множення паперового маразму.

Ультракрепідаріанець, який ніколи не працював у сучасних умовах затяжних тривог, блекаутів та дефіциту кадрів, вигадує черговий «космічний» моніторинг чи стоси безглуздих звітів.

• Агресивний захист від критики.

Щойно практикуючі педагоги з цифрами в руках доводять безглуздість ідеї, підключається мізолог. Він миттєво переходить на особистості: опонентів оголошують «токсичними», «негнучкими» або звинувачують у «саботажі реформи».

• Продаж ілюзій замість рішень.

Разом вони створюють паралельний рожевий світ нескінченних хакатонів, презентацій та вебінарів. Вони пропонують дітям ілюзію абсолютного комфорту та розваг замість усвідомленого навчання, позбавляючи їх навички долати реальні життєві труднощі.

• Видавлювання професіоналів.

Дивлячись на це, сильні практики, глибокі науковці та притомні управлінці просто замовкають або йдуть із професії. Бо доводити щось людям, які абсолютно не тямлять у предметі й при цьому ненавидять сам процес мислення, — це марна праця.

🏛️ Замість висновку

Освіта — це територія науки, логіки та жорсткої фахової експертизи. Поки ми не повернемо в систему повагу до Логосу (розуму) та не навчимося вказувати «шевцям» на їхні черевики, доти реформи залишатимуться лише інструментом руйнації освіти та посилення бюрократичного пресингу. Школі потрібні реальна автономія, культура довіри та всебічна підтримка вчителя, а не гучні лозунги некомпетентних демагогів.

Нам вкрай потрібна ноократія (Noocracy) — система управління, за якої керують інтелектуали. Бодай сфера освіти має бути місцем, де професійні знання та розум відіграють ключову роль. І тільки не кажіть, що у нас таке ніколи не станеться!