Коли у 2014 році прем'єр Індії Нарендра Моді запустив суперпроєкт «Чиста Індія», мета була месіанською: побудувати 100 мільйонів туалетів і назавжди відучити людей від звички ходити «в поля». Мільярдні гранти, технології Фонду Білла Гейтса, красиві білі кабінки в кожному селі.
А результат? Мільйони збудованих туалетів стоять закритими на замок, використовуються як курники чи склади для дров, а люди продовжують ходити в поле.
Західні інженери запитали: «Як зробити туалет зручнішим?». Індійська традиція відповіла: «Питання поставлене неправильно». Бо туалет в Індії — це не про сантехніку. Це про кастову систему, поняття «ритуальної чистоти» (накопичення нечистот під одним дахом із житлом — це гріх) та психологію спілкування «в полях».
А тепер перенесемося в Україну. Реформа шкільного харчування за Клопотенком.
Вам не здається, що ми наступили на абсолютно ті самі технократичні граблі?
Подивіться, як ідеально все співпадає:
🔹 Культурний код проти науки
В Індії 🚽
Наука каже: «У полі бактерії, йдіть у кабінку». Мешканець села відповідає: «Кабінка смердить і оскверняє дім, а поле — чисте, його обдуває вітер».
В Україні 🍲
Нутриціологія каже: «Цукор і сосиски — це повільна смерть, їжте кус-кус, сочевицю і пийте чай без цукру». Українська родина, вихована на пострадянському культі ситності, каже: «Це прісна бурда, дитина голодна!». Бо у нас "нормальна їжа" це щось солодкіе та калорійне, а не броколі на парі. Неможливо змінити харчову ідентичність нації однією директивною ініціативою.
🔹 Неготовність інфраструктури
В Індії 🚽
Збудували кабінки, але забули, що в селах немає проточної води, щоб їх змивати.
В Україні 🍲
На папері створили 160 кулінарних шедеврів (фрітата, шпундра, паелья тощо). Але реальні харчоблоки більшості шкіл будувалися за стандартами 1960-х років. Там стоять старі плити й немає пароконвектоматів чи блендерів для модного супу-пюре. Кухарі спробували видати ресторанні шедеври на обладнанні часів Хрущова. Результат — тонни їжі масово пішли в смітник. А там, де врешті купили нове обладнання, часто з'ясовується інша халепа: на ньому просто немає кому працювати…
🔹 Людський фактор
В Індії 🚽
Ніхто не подумав, хто чиститиме ці ями. Вищі касти не торкнуться нечистот, а нижчі (даліти) — дедалі частіше відмовляються від принизливої праці. Туалетна яма заповнилась — будка просто перетворилась на сміттєзвалище.
В Україні 🍲
Хто має готувати це меню по-клопотенку?
Шкільні кухарі з мінімальною зарплатою, які 30 років варили звичайне пюре та кашу за радянським збірником рецептур. Їм спустили складні техкарти, очікуючи, що вони вмить стануть шефами «Мішлен». Виник глухий тихий саботаж. Коли кухар не вміє чи не хоче гратися зі спеціями, щоб компенсувати відсутність солі, виходить якась неїстівна субстанція, а не здорова їжа.

🔹 В обох країнах «маємо, що маємо»: провал технологічного месіанства 🚽🍲
Коли Білл Гейтс виходив на сцену з банкою фекалій, щоб презентувати новий унітаз, або коли зараз медійний шеф-кухар каже: «Ви десятиліттями годували дітей неправильно, зараз я принесу вам істинну культуру здорового харчування», суспільство вмить вмикає психологічний захист.
Ніхто не любить, коли його зверхньо повчають у таких інтимних сферах, як побут та їжа.
Головний урок з провалу обох реформ:
Неможливо вирішити директивно-технократичним способом проблему, яка лежить у площині людських сенсів, звичок і соціальних ієрархий.
Культура, зокрема і культура харчування — це не софт, її не можна «перепрошити» черговим оновленням інструкції.
Якщо реальність не відповідає вашій красивій теоретичній моделі, то проблема не в реальності. Проблема в зарозумілості того, хто цю модель намалював у своєму затишному офісі за грантівські кошти.
Тільки зараз українська реформа шкільного харчування намагається хоч якось адаптуватися до реалій: з'явилися мільярдні субвенції на модернізацію обладнання кухонь, пішли тренінги для кухарів, а жорстке фіксоване меню подекуди замінюють на гнучкі «шведські столи», де дитина принаймні має вибір. Реформатори нарешті почали визнавати реальність. Але це не точно…

Є концепція «Шокуіку» (Shokuiku) в Японії. Це, мабуть, єдина країна у світі, де навчання культурі харчування закріплене Законом про виховання культури харчування (Shokuiku Basic Act).
Там закон зобов'язує навчальні заклади перетворювати шкільний обід на обов'язкову складову освітнього процесу із практичним самообслуговуванням. Але так, як це роблять японці, нашим яжмамкам точно не сподобається.
Освітній експерт:
Громовий Віктор