Що я скажу на Серпневій?!

The Show Must Go On (укр. «Шоу має тривати»)!?

На екрані з'явиться нове гасло «Освіта — справа кожного».

Хтось із новопризначених скаже: ми зосередимося на благополуччі вчителів.

Ретельно відібрані учасники плескатимуть у долоні.

Деякі вчителі справді повірять у це.

Бо хто б не вірив?

Адже кожен вчитель хоче, щоб цей навчальний рік нарешті став роком, коли справи нарешті покращаться.

Але чомусь досвідчені вчителі не зрадіють, коли черговий раз почують: «Вчителі важливі», «Цей навчальний рік буде іншим» чи «Освіта — справа кожного».

Не тому, що їм байдуже.

Не тому, що вони здалися.

Тому що попередній досвід навчив їх стежити за змінами...

Не за тим, що оголошуються з трибун усіляких безглуздих шоу.

А за реальними змінами.

• По-дії – це те, що має з’являтися після «дії», а не замість неї. У нас в освіті в основному замість-дії у формі пустопорожніх шоу.

Вчителям не потрібне ще одне нове гасло.

Їм не потрібен ще один натхненний виступ когось із високооплачуваних «агентів змін» на грантах.

Їм потрібні лідери, чиї реальні дії відповідають обіцянкам, які даються зі сцени.

Проблема не у відсутності надії на краще.

Проблема в надії без змін.

Бо після того, як рік за роком доводиться слухати одну й ту саму локшину на вуха (закреслено) промову з наративами візії...

Важко захоплюватися словами, коли ти вже знаєш що буде в фіналі.

Звісно, як завжди, вчитель залишиться сам на сам із численними проблемами більшість яких створюють ті, хто мав би їх вирішувати.

Суспільство має нарешті зрозуміти, що вчителі не є чудотворцями. Вони докладають максимум зусиль, але для успіху НУШ потрібно більше, ніж один виснажений учитель у класі.

Твої вуста медовії,

Мого життя неспокої,

Чаклyнний світ твоїх очей,

Безcоння всіх моїх ночей.

"Головне для нас - щоб кожен колега, незалежно від відстані, відчув себе частиною спільної події та отримав ключові меседжі нового навчального року з перших вуст".

Отаке пишуть. Шо то за "перші вуста" я не знаю, але здогадуюсь. Підозрюю також, що "ключові меседжі" - це те, що раніше називалось "вказівками".

Ігор Лікарчук іронізує:

"Мені цікаво: «перші вуста» - вони у кого? А «другі»? А «треті». І хто визначив, що саме перші сформулюють оті ключові меседжі?".

Утім, на форумі обіцяють порадувати "теплим і натхненним стартом нового навчального року". Тут "буде і зустріч, і живе спілкування, і фотозона(!!!), і «Ярмарок ідей», і навіть дерево, на якому кожен зможе залишити своє побажання на новий навчальний рік".

Що я скажу на їхній Серпневій?!

• Що я скажу на Серпневій №1

Про те, що не можливо реформувати освіту не реформуючи суспільство. Бо саме в суспільстві має генеруватись запит на якісну освіту.

Тому спочатку треба прояснити відповіді на наступні запитання:

1. НУШ: Навіщо Україні Школа і Навіщо Українцям Школа?

Бо ми будуємо суспільство знань, прагнемо стати стартап-нацією.

2. НУШ: Навіщо Учням Школа?

Бо твій успіх (рівень доходів тощо) тепер визначатиметься твоїм рівнем реальної освіти, а не потужністю хапального рефлексу, спроможністю десь прилаштуватись у «тепле містечко», купити «корочку» про нездобуту освіту.

3. НУШ: Навіщо Учителеві Школа?

Бо вона забезпечує їм достаток, щасливе вчителювання, свободу творити і витворяти справді нову освіту України.

Без відповіді на ці запитання замість НУШ(Нової української школи) у нас буде продовжуватись суцільне НУШ(Нове українське шоу).

Бо так хочеться все ж таки мати НУШ(Нормальну українську школу).

• Що я скажу на Серпневій №2

Що активістсько-грантивістська модель "реформування" освіти має катастрофічні наслідки для української освіти.

Пора зупинитись і нарешті розігнати поганою мітлою всю цю навколоМОНівську братію заробітчан на рехвормах, щоб врятувати залишки освіти.

Бо реформувати освіту можуть лише люди ідеї, які готові якийсь час пожити жертовно заради майбутнього країни.

Цитуватиму експрокурора САП Станіслава Броневицького.

Активісти з сумнівною репутацією без належного досвіду проводять нескінченні реформи "під себе", фактично розвалюючи роботу держінститутів, — експрокурор САП Станіслав Броневицький.

Він ставить слушні запитання:

• Якщо всюди провал, то може питання не в тих, кого реформують, а в тих, хто це робить?

• Чи не пора реформувати реформаторів для яких переважним є голос грандодавців, а не українців?

• Що я скажу на Серпневій №3

Вчителі звільняються, бо втомилися займатися всім чим завгодно, крім власне вчителювання.

Дайте можливість нашим вчителям НАВЧАТИ!

Дика бюрократія, дурнуваті інновації на кшталт оцінювання за ГР, агресивне середовище навколо школи і вчителя, пустопорожні шоу, фотозвітикоманія... висмоктують усі сили, які мали б іти на дітей та підготовку до уроків.

Дайте можливість нашим вчителям НАВЧАТИ!

Створіть умови, де вчитель — це творець і наставник, а не гвинтик у бюрократичній машині.

• Що я скажу на Серпневій №4

Іноді найкращим вчителем є реальність.

Наша МОН і вся реформаторська навколоМОНівська братія уже майже 10 років живе в удаваній реальності НУШ.

Чи вдасться зараз порушити монополію на визначення того, що є реальним і що працює на якість освіти? Сумніваюсь…

Деякі речі неможливо пояснити, треба, щоб люди самі це пережити. Можна їх застерігати, направляти, але не можна приймати замість них рішення.

Нехай наші славні агенти змін спустяться на землю, з 1 вересня прийдуть працювати до школи і поживуть із наслідками своїх рішень.

Тож гостинно відкриваємо двері шкіл для всіх експрацівників МОН, агентів та амбасадорів.

• Що я скажу на Серпневій №5

Чому там, на Дикому Заході, не випадають вчительки (співчуття колезі з одеської школи!) з другого поверху під час миття вікон?!

Відповідь дуже проста: бо вони їх не миють!

Директор школи, як правило, перед початком занять викликає (точніше, це там робиться на "автоматі" в плановому порядку за заздалегідь відпрацьованим алгоритмом) клінінгову компанію. Звісно, кваліфіковані співробітники цієї агенції, які мають відповідну техніку та миючі засоби, швидко роблять у школі все красиво.

У нашому ж випадку під час відпустки люди змушені брати на себе чужу роботу.

Якщо хтось запитуватиме "А чому директор школи не провід інструктаж з техніки безпеки?!", відповідаю: а він теж у відпустці.

А якщо б і не був у відпустці, то все одно б не проводив, бо миття вікон не входить у посадові обов'язки цієї вчительки.

Тому зараз мова має йти про системну проблему забезпечення роботи закладів освіти. Засновники так і не перетворили традиційні департаменти освіти на сервісні центри, які б брали на себе всі питання обслуговування школи.

• Про це я теж скажу на їхній Серпневій!

Насправді не помпезне шоу зараз потрібне.

Потрібна «тепла хвиля» навколо школи та вчителя(учня) напередодні навчального року.

Наш МОН мав би зараз оцю теплу хвилю ініціювати. Звернутися до всеукраїнської громади: допоможіть школам, підтримайте хто чим може!