Використовуйте те, що насправді працює на якість в освіті.

Починати прорив до нової якості шкільної освіти треба не з реформ, а з учителів.

А пам’ятаєте у нас була ілюзія щодо можливості прориву до вищого рівня якості освіти завдяки ІКТ?!

От як тільки все комп’ютеризуємо і в кожному класі з’явиться інтерактивна дошка чи хоча б проєктор, відразу ж наші учні стануть високовмотивованими, а зміст того чи іншого предмета легко і без особливих зусиль якимось дивом «завантажиться» в їхні голови… Хі-хі.

Така ж ілюзія була і в радянські часи, коли вимагали від вчителя ледь не на кожному уроці використовувати ТЗН(технічні засоби навчання) і поширювали відповідний перпедос (передовий педагогічний досвід).

А насправді «маємо, що маємо»: парадокс Солоу в освіті. Якщо провести аналіз «витрати - ефект» в освіті доведеться констатувати: за останні 20 років вкладено величезні кошти в ІКТ, а якість освіти не тільки не зросла, а й впала до критично низької позначки.

Всюди тепер є проєктори та інтерактивні дошки, ми застосовуємо новомодні освітні технології, в кишенях у наших учнів ґаджети, які відкривають їм широкий доступ до інформаційних ресурсів…

А технології не спрацьовують, довгоочікуваний ефект від цифрової трансформації освіти близький до нуля.

Чому так?

Ми не надто переймаємось тим, що насправді працює на якість в освіті. Ефектність замість ефективності.

Майже 10 років тому на конференції в Баку мені пощастило послухати лекцію представниці команди новозеландсько-австралійського вченого Джона Хетті(John Hattie). У листопаді 2008 року він видав книгу «Видиме навчання» в якій узагальнено результати більш ніж п’ятнадцятирічного дослідження того, що насправді працює в школах для покращення навчання.

Книга перевернула усі наші уявлення про складники успішного навчання наших дітей.

Наприклад, у ній зроблено дуже простий висновок: починати прорив до нової якості шкільної освіти треба не з реформ, а з учителів. Бо реформи в основному зачіпають "структуру процесу навчання й умови, в яких він здійснюється", а не власне навчальний процес, який повністю лежить на плечах педагогів.

Який практичний висновок для вчителя?

Не ганяйтеся за модними інноваціями від "агентів змін", а зосереджуйтеся на перевірених практиках, які реально працюють.

Майте на увазі, що ефективність найпопулярніших сучасних педагогічних «технологій» та мегакрутих (максікреативних тощо) підходів (ідей тощо), попри їхню «розкрутку», як правило, не доведена.

І ще одне: щоб там вам не пропонували люди далекі від реальної освіти, пам’ятайте, що за зачиненими дверима класу ви визначаєте яким буде урок і що спрацює саме в цьому класі.

Наші "агенти змін" чомусь дуже нервували, коли я просив назвати наукові дослідження, які підтверджують ефективність їхньої нової системи оцінювання учнів за групами результатів. Усі мої творчі пошуки наукового підґрунтя цього божевілля зазнали фіаско. Якщо хтось має такі підтвердження позитивного впливу на якість освіти такої системи оцінювання учнів, будь ласка, поділіться.

Точно так ніхто не назвав досліджень, які б обґрунтовували ефективність зонування освітнього простору в початковій школі (згадайте комедію з наліпочками про навчальні осередочки).

Усіма кинутого на розбитій дорозі розшарпаного освітянського воза з квадратними колесами витягують з останніх сил тихі й скромні трудяжки-вчителі.

Вони не чекають ані на допомогу, ані на якісь подяки… Просто роблять свою справу. Загадайте шевченкові рядки, «ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою…».

Найбільше їм потрібно, щоб не заважали працювати! На допомогу й підтримку уже ніхто й не сподівається.

Як можу, намагаюсь «відганяти свиней», які за грантівські кошти «вчать яблуню родити яблука».

Тримаймось.