Колективний імунітет на реформи в шкільній освіті.

Як виробити "колективний імунітет" на реформи в шкільній освіті?!

Легко. Треба лише здійснити наступні кроки назустріч провалу:

1. Робити лише те, що «приречене на популярність», а примітивний самопіар видавати за «піар-забезпечення реформ».

2. Усю енергію освітянського потяга спрямовувати винятково в «свисток»(зовнішній декор, показушні заходи, звіти тощо).

3. Перенаправити агресію хворого соціуму на низовий рівень з тим, щоб створити агресивне середовище навколо школи та вчителя з метою самореабілітації: ми тут, нагорі всі «цяці», а внизу працюють «каки», які шкодять нашому «цяцизму».

4. Ні в якому разі не дотримуватись принципу «працює – не чіпай».

5. Займатись винятково показушно-демагогічними акціями, на кшталт «Учителі – важливі», замість реальної турботи про розкріпачення, професійний розвиток та зростання соціального статусу вчителя.

6. Робити ставку на «реформи зверху», які насправді зводяться до бомбардування «низів» численними докУментами нервово-паралітичної та галюциногенної дії.

7. Потішним полюванням на бюрократизавра прикривати відсутність реальної дебюрократизації та лавиноподібне зростання паперово-електронного божевілля.

8. Створити новий привілейований прошарок освітянської бюрократії в установах(відділах, службах тощо) з реформаторськими назвами.

9. Доручати підготовку основних реформаторських "бамаг" винятково вузькому колу "страшенно далеких від народу", але "близьких до тіла" агентів змін-заробітчан.

10. Демонстративно ігнорувати будь-які конструктивні пропозиції від «чужих», а їх носіїв оголошувати огульними критиканами та деструктивними особистостями.

11. В основу «інноваційних перетворень» покласти примітивне мавпування та каргокульт.

12. Ні в якому разі не проводити «роботи над помилками», вперто гнути своє з тим, щоб згодом провал реформ звернути на опонентів, недолугих вчителів, поганих керівників шкіл тощо.

13. Постійно обіцяти, але реально ні в якому разі не фінансувати школи належним чином. Адже вчителі й так працюватимуть у школі за копійки, працюватимуть і безкоштовно. Вічні «терпіли» мовчки виконуватимуть будь-яку дурню, яку їм спускають на голови високооплачувані «агенти змін» на грантах.

«Чому я проста вчителька, яка прийшла навчати дітей, маю перейматися проблемами, що там у них на горі не йдуть реформи? У мене за зачиненими дверима мого класу, реформи вже давно відбулися, до всяких НУШ».

Вироблення колективного імунітету до «реформ», які йдуть згори, слід розглядати як нормальну захисну реакцію освітянської спільноти.

• По-перше, завдяки такій «імунній відповіді» рано чи пізно освітянські начальники й все наше суспільство зрозуміють, що справжні реформи можливі лише знизу.

• По-друге, без вакцинації від дурості та абсурдної реальності звичайному вчителеві просто не вижити. Як пише моя колега, «зіткнувся з системою, перехворів, відновився і залишився в системі, але вже зі своїм індивідуальним імунітетом та спроможністю виробляти здоровий пофігізм».