Ліс зимовий мовчить, первозданна пора,
Весь закутаний снігом, немов спочиває,
Перехоплює подих дивовиж неземна,
Замиловує очі, серця розкриває,
Ліс зимовий не спить. Навкруги променяться,
Заграють із морозом сріблясті іскрикни.
Білим танцем у вічному вальсі кружлять.
Й до землі припадають тендітні сніжинки.
Своє чудо з чудес відпускає зима:
Заволочені сосни блакиттю, їх скрипи.
Світло білих думок та розкута душа
Нас чекають. І снігу заснулого рипи.
Михайло Харишин
Власні світлини
