Зимою мріялось — весна
Нам подарує зустріч знову.
Та чорним вороном війна
В синь увірвалася ранкову.
Розполовинивши життя
На тихе "до" й лихе "сьогодні",
Рве душу й слух сирен виття,
І дощ свинцю з небес безодні.
Руїни, нерви на межі...
Молитва щира, біль у серці...
Ти — у боях, на рубежі,
Кривавий бруд налип на берці.
Ракетно шкіриться війна,
Зубами-"градами" скрегоче,
Підсніжник люто танком топче.
Та йде нескорена весна,
Лелека у гнізді клекоче,
Що Україна, як вона —
Ця, кров'ю зрошена весна,
НЕПЕРЕМОЖНА! Чуєш, орче?!
