Зима, як біла павучиха,
Плете мереживні хусткù.
Шепоче заклинання стиха
І перечитує казки.
Сховалася в своїх заметах
І лáсує смачний пломбір.
І розважається балетом
На ковзанах посеред гір.
У неї замок весь із льоду,
Скляне намисто, як роса.
І купа перлів десь зі сходу
І довга сріблена коса...
Вона -- красуня, що й казати,
Блідá, шляхетна, трохи зла...
Уміє арії співати
Під шум вітрів, коли імла.
Коли хурделиці й метілі
Вона танцює. І живе.
І мрії в неї -- білі- білі.
І трішки смутку, де-не-де..
17. 01. 2021
Людмила Галінська
