Доброго ранку, моя Україно, українці і всі добрі люди!
Зима також з перепетіями буває, казуси природні проявляє. То сніг летить, увесь іскриться, а то дощами ллє водиця з небесної криниці. То небо сонечком сміється, то хмарáми все сповиє́ться. То всюди сніг морозом сяє, а то вітрище світ шмагає, небо дощами проливає.
Природа, люди, Душу має: теж емоційною буває. І кожним явищем своїм Природа істини явлає: на кожне зло і воздаяння теж буває. Весь білий світ у двух кінцях перебуває: добро і зло в Єдиному буває. Але усяке зло добро завжди долає. Якою б грізною та непогода не була, всерівно зміниться під силою добра.
Грізно потупотить, світ полякає, істини собою йому всі пригадає і миром десь в безмежжі тає. То ж істина Природи є така: миром живіть, не койте зла! Та, певно люд чи то забув, чи то не знає, що в злі і злобі виходу немає.
В ДІЯХ ПРИРОДИ — ІСТИНА.
Із протидіями Зима:
То снігом, то дощем жбурля́.
Як і ми — Природа теж жива,
Сердитою на зло бувá.
Стукає в шибку непогода,
Шарпає вітер білий світ.
Не в силі, навіть, вже Природа
Людське безчинство вúтерпіть.
Сердитий вітер гне додолу
Дерéва всі поснувші вже.
На спопелéнну, напівголу
Землю зґвалтовану він дме.
Задмухує страшні їй рани.
З такою силою шмагá,
Що світ тремтячий страхом в'яне,
Пощади, милості благá.
Небо шматоване ридає
Нахмурене і грозове.
Зливами в білий світ жбурляє.
Безперестанку ллє і ллє.
Неначе хоче світ втопити,
Щоб не було в нім більше зла,
Стражденну землю напоїти
Небесним джерелом добра.
Жива Природа Душу має.
Стан емоційний через край
Виплескує у світ, ридає,
Неба благає: "Злу ВОЗДАЙ!"
Природа люд попереджає —
Діють закони нелюдські:
Хоч воздаяння злу буває,
Та вихід зáвжи лиш в добрі!
Природа хоче щоб збагнули:
На дію відповідь бувá.
Чи ж то не знали, чи забули
Що в злобі виходу нема?
Природа також як людина:
Посердиться й перестає,
Негоду змінить ясна днина
І небо сонце обійме.
Являє істину Природа:
В двох кінцях усе буває.
Навіть, природну непогоду
В небі веселка заміняє.
28.12.2023
© Люба Курганська
