Ця зима буде довга,
казали дощі в листопаді.
Все вагались — піти, чи на чай завітати у гості?
Завинили мені, дорікнувши бездумно у зраді.
Я ж любила так їх... А вони дременули о шостій.
Ці сніги назавжди,
запевняли вітриська грудневі.
Вили вовком під ніч, колисали дерева, мов лялі.
І стелили доріжки у світ білих див, перкалеві...
Я ж стояла німа, загорнувши у хустку печалі.
Ця зима буде довга...
Та знаю цю мантру, я знаю...
Білим роєм присипле із неба на мокрі шляхи.
Буду з груднем ділити той кухлик осіннього чаю
і чекати... чекати як душу впокорять сніги ...
09.12.2023
Людмила Галінська
