ЗУСТРІЧАЛА МАТИ СИНА
Пам'яті Євгена Дзюбенка
Закричали журавлі, забили гармати,
Молодого козаченька зустрічає мати.
Зустрічає на воротях, хустку одягає,
Бо синочок неживим додому вертає.
"Ой, матусю... Ой, голубко... Як же мені жалко,
Ти пробач, що Україну любив надто палко.
Що в неділю не до церкви, а пішов до бою,
Що простився край дороги назавжди з тобою.
Бився я за Україну з шістнадцяти років,
Вибачай, що не почуєш більше моїх кроків.
Як я мріяв про донечку, щоб на мене схожа...
Обірвався на мені рід. Скажи чому, Боже?
Як же мені, молодому, вмирать не хотілось...
Лишень двадцять два роченьки моє серце билось.
Не хотів в сиру землицю лягати так рано,
Та на шматки моє тіло розірвало, мамо... "
Мати сина обіймала, руки цілувала,
Вже ні сліз, ні сил кричати бідная не мала.
" Чом ти, сину, відлітаєш? А я маю жити?
Я ж не зможу ані їсти без тебе, ні пити...
Тебе ж вдома виглядає братик та сестриці,
Чом тебе віддати мушу я сирій землиці?"
Журавлі курличуть в небі, тяжко б'ють крилами,
Рветься серце на шматки у сивої мами...
Проводжала, цілувала в рученьки і в лоба,
Син летів на небеса, до самого Бога...
"Прощай, мамо моя рідна. Прощай, моя мила...
Буду часто прилітати, бо вже маю крила... "
Автор: © Nezlamna Vi
