На небі можна спостерігати близько 3 тисяч зірок (без використання збільшувальних приладів). У нашій галактиці налічується понад 100 млрд. зірок, а у видимій частині космосу – більше ста мільярдів галактик.
Залежно від температури зірки випромінюють різне світло. Це визначає колір зірки. За спектром випромінювання виділяють класи зірок
Спектральні класи зірок
Сонце - жовтий карлик серед зірок, світло долітає до Землі за 8 хв
Проксима із сузір'я Центавра - найближча до Сонця зірка,
відстань 4,24 світлових роки
Сіріус – найяскравіша зірка на нашому небі (після Сонця), , біло-блакитна подвійна зоря із сузір'я Великий Пес, у 2 рази > Сонця, відстань 8,6 світл. роки
Рігель - біло-блакитний надгігант із сузір’я Оріона, у 68 разів > Сонця
Бетельгейзе - червоний надгігант, пульсуюча зірка (від 550 до 950 розмірів Сонця)
Відомо близько 10 зірок-гіпергігантів, розміри яких у 1000- 2100 разів > Сонця (наприклад, у сузір'ях Щита, Великого Пса, Цефея, Стрільця, Лебедя)
Подвійні зірки – це система з двох зірок, гравітаційно пов’язаних між собою. Вони обертаються по замкнутих орбітах навколо одного центру мас. Доведено, що половина усіх зірок нашої галактики мають пару.
Життєвий цикл зірок
Існування людства нерозривно пов’язане із життям і смертю цих газово-плазмових куль. Народжуючись при надвисоких температурах і гинучи в неймовірно потужних вибухах, вони розносять по Всесвіту космічний пил, що служить будівельним матеріалом для формування нових зірок і планет.
Хімічні елементи з’явилися в результаті термоядерного синтезу зірок. Усі атоми людського організму були створені у вируючих надрах загиблої або переродженої зірки.
Червоний гігант – це зірка червонуватого або оранжевого кольору. Вона являє собою пізню стадію циклу, коли запаси водню підходять до кінця і гелій починає перетворюватися в інші елементи. Підвищення внутрішньої температури ядра призводить до колапсу зірки. Зовнішня поверхня зірки розширюється і охолоджується, завдяки чому зірка набуває червоного кольору. Розмір червоних гігантів у сто разів більше звичайних зірок. Деякі перетворюються на червоних супергігантів (наприклад, зірка Бетельгейзе із сузір’я Оріон)
Білий карлик – це те, що залишається від звичайної зірки, після того, як вона проходить стадію червоного гіганта. Коли у зірки більше не залишається палива, вона може виділяти частину своєї матерії в космос, утворюючи планетарну туманність. Те, що залишається – це мертве ядро. Ядерна реакція в ньому неможлива. Сяє за рахунок своєї енергії, що залишилася, але вона рано чи пізно закінчується, і тоді ядро остигає. Білі карлики – дуже щільні. За розміром вони не більше Землі, але масу їх можна порівняти з масою Сонця. Це неймовірно гарячі зірки, їх температура досягає 100,000 градусів і більше.
Коричневий карлик (субзірка). Під час свого життєвого циклу деякі із протозірок ніколи не досягають критичної маси, щоб почати ядерні процеси. Якщо маса протозірки становить лише 1/10 маси Сонця, її сяйво буде недовгим, після чого вона швидко гасне. Те, що залишається, і є коричневий карлик. Це масивна газова куля, занадто велика, щоб бути планетою, і занадто маленька, щоб стати зіркою. Вона менше Сонця, але в кілька разів більша Юпітера. Коричневі карлики не випромінюють ні світла, ні тепла.
Цефеїда – це зірка зі змінною світністю, цикл пульсації якої коливається від декількох секунд до декількох років. Цефеїди зазвичай змінюють свою світність на початку життя і на його завершенні.
Джерело: Daleki-Zori.com.ua