Діти за відсутності підтримки та допомоги з боку дорослих, не можуть подолати різного роду проблеми, що призводить до порушень в їх емоційно-вольовій та особистісній сферах. Вирішуючи саме «дорослі проблеми», батьки не помічають, що у житті їхніх дітей відбуваються певні зміни, часто з негативними наслідками. Батьки не можуть знайти спільну мову зі своїми дітьми і звинувачують у цьому кого завгодно, але забувають про себе, особистий приклад та своє ставлення до власних дітей. Для сучасної сім’ї дуже важливо налагодити адекватні стосунки між її членами, а особливо між батьками та дітьми .
Нині, в умовах кризи, українська сім'я зазнає певних проблем, які йдуть від зовнішнього середовища та індивідуальних труднощів її членів, пов'язаних із здоров'ям, психосоматичними розладами, емоційно-поведінковими та іншими стресовими ситуаціями нашого суспільства. У таких умовах можливість вирішення (чи не вирішення) сім'єю її проблем великою мірою залежить від рівня її організації. Іноді, вирішуючи саме «дорослі проблеми», батьки не помічають, що у житті їхніх дітей відбуваються певні зміни, які призводять до негативних наслідків. Діти із сімей, які потрапили у складні життєві ситуації, за відсутності підтримки та допомоги з боку дорослих, часто не можуть подолати різного роду проблеми, що призводить до порушень в їх емоційно-вольовій та особистісній сферах. Тоді коли батьки звертаються за консультацією з приводу проблем, пов'язаних з поведінкою дитини, до психолога, постає питання - то хто, перш за все, є об'єктом допомоги і предметом впливу: дитина, її батьки чи сім'я в цілому?
Часто причини порушень у поведінці та розвитку дитини залежать від особливостей стосунків батьків з дитиною, у їх стилі виховання, у дисгармонійних процесах спілкування між дітьми і батьками (внаслідок індивідуальних особливостей батьків).
Дуже часто батьки звинувачують у всіх негараздах своїх дітей їх оточення, вплив небажаних друзів, школу, вік, що ймовірно, але необхідно пам’ятати, що негаразди саме у сім’ї набагато частіше призводять до розладів в емоційно-особистісній сфері.
Найчастіше діти потерпають:
*Якщо батьки не можуть порозумітися між собою, а дитину роблять заручником цієї нескінченної родинної боротьби;
*Якщо батьки зазвичай не чують, не бачать, не розуміють дитину, а тільки «товчуть» їй своє;
*Якщо батьки розчаровані у власному житті, все бачать у чорних тонах, і вперто нав’язують це бачення дитині;
*Якщо батьки (або один із батьків) ведуть нездоровий спосіб життя (зловживання алкоголю).
Нажаль це перелік можна продовжити. Таким чином атмосфера в родині визначає поведінку дитини. Іноді поведінка дітей, з одного боку, є моделлю батьківської поведінки, а з іншого – результатом ставлення батьків до дітей і, зрештою, намагання дитини привернути до себе увагу.
Важливим для психічного здоров'я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.
Деякі батьки не лише не можуть бути взірцем для своїх дітей, а й негативно впливають на їхній психічний стан. Сварки в присутності дітей можуть призвести до дитячих неврозів, функціональних розладів у мовленні, таких, як, скажімо, заїкання.
Часто погіршення і психічного, і психофізичного здоров'я дитини зумовлене тільки тим, що дорослі «тягають» її за собою по місцях масового скупчення людей де показник стресогенності оточення, безумовно, перевищує «дитячу» норму.
Інші батьки не бачать різниці між собою і дитиною (забуваючи, що дитина — не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і часі, за власними законами), і приголомшують її зливою зайвої інформації, непотрібних емоцій, якими позначене спілкування дорослих. Усе це дається взнаки, і у дітей з'являються такі «дорослі» захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень та ін.. Якщо в родині негаразди і дитина, постійно перебуваючи у сфері спілкування батьків, стає активним співучасником їхніх суперечок, — не треба, мабуть, дивуватися, коли у неї з'являться ознаки неврозу та інші вади психічного і психофізичного розвитку.
Останнім часом дуже часто ми говоримо про те, що дитина потрапила у складну ситуацію, і саме складні ситуації в житті дитини часто не сприймаються з належною уважністю й серйозністю дорослими і можуть переростати у неподоланні бар'єри, які закріплюються відповідним страхом.
Складна ситуація - явище індивідуальне, тому буває досить складно її виявити. Про те, що тривожить дитину можна запитати у неї самої. Найбільш розповсюджені складні ситуації, які відзначають діти:
перевірка знань під час контрольних та інших письмових робіт;
відповідь учня перед класом (у цій ситуації найважливішим є думка про нього вчителя та однокласників);
невдоволення батьків успішністю дітей (складність цієї ситуації визначається тим, що вона є джерелом усіляких заборон та покарань).
Крім цих ситуацій, діти називають і такі:
конфлікти з однолітками (сварки, бійки, ізольованість у групі однолітків);
ситуації публічного виступу (концерти, спортивні змагання);
випадки невдач у будь-якій діяльності (коли у дитини щось не виходить);
ситуації фізичної травми або небезпека її отримання (падіння, удари, переломи);
конфлікти з дорослими (основна причина яких — неслухняність дитини, порушення нею встановлених правил, унаслідок чого відбуваються виховні санкції з боку батьків або інших дорослих, які не завжди справедливі, на думку дітей);
Коло ситуацій, які діти вважають для себе важкими, досить широке і абсолютна їх більшість — ситуації не виняткові, а повсякденні, на які дорослі найчастіше просто не звертають своєї уваги. Натомість кожна з них може стати для дитини серйозною проблемою.
Кілька порад, щоб уникнути складних ситуацій:
*У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
*Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати. Це похитне віру дитини у вас.
*Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
*Не поправляйте дитину у присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
*Не читайте дитині нотації і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
*Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
*Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі — надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
*Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
*Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
*Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, про що вона говорить.
*Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
*Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява — дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
*Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її нітрохи не менше, ніж інших дітей.
*Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитині певні якості, ставтеся до неї так, немов вони вже є.
Дбати про психічне здоров'я своїх дітей означає постійно виявляти інтерес до їхньої навчальної діяльності, а не лише до балів у школі. Критерієм оцінювання має стати праця, завдяки якій досягається успіх — і у спільних побутових діях, і на дозвіллі. Дитині треба завжди допомагати і дуже коректно навіювати впевненість, що вона неодмінно досягне мети, якщо працюватиме, орієнтуючись на позитивний приклад батьків і родичів.
Батьки закладають підвалини майбутнього своєї дитини. Це потребує часу, старань, любові, сімейної злагоди, економічних статків. Але найголовнішим є світла і щира любов до дитини, — «цемент» єднання, гарантія щастя, взаєморозуміння, наріжний камінь батьківського гуманізму.