Знаєш,
завтра Осінь відчинить браму
того жовтого стиглого раю,
що ховає ключі од храму
і з гріхами ніяк не впускає...
Сповідайся.
І, може, втрапиш
в те тягуче медове вариво
із осінніх листків ледачих,
що спадають, мов жовте марево...
Не жалкуй
за цим Серпнем стомленим,
обітни, наче шворку зношену
літній спомин. І усвідомлено
заступи, ніби в стежку скошену,
у цю Осінь.
Як вперше. Спробуй-но.
Доторкнись обережно, пóрухом
і куштуй, мов старе вино,
що смакує причастям, дóрого...
Повизбируй дощі ковшиком,
не псують хай тобі торжества.
І пильнуй, калатай дзвоником,
як відчиниться брама.
Дива...
Ти -- жива...
І ця Осінь -- твоя...
30.08.2023
Людмила Галінська
