Знаєш, коли добре? Коли без війни...
Ще бабця моя казала колись.
А я, як дитина, сміялась услід:
"Яка, ба, війна? Не було сто літ!"
Не знала тоді, що побачу її,
Що будуть сирени лунати гучні.
Не знала тоді, що вмиратимуть діти,
Від пострілів буде земля гудіти...
Що всюди свічки, що мами сиві плачуть,
Бо син більше сина свого не побачить,
Не знала тоді, що так близько війна,
І скільки життів заколише вона.
Бо кат не захоче тихо сидіти,
Його наша воля буде труїти,
Його наша сила не втримає в собі,
Він буде нестерпний у людській подобі.
Він хоче з землі змести нас, бо свобода!
Він хоче не бачити сильних народів!
Та ми непрості, в нас козацька є сила,
Ми вільні, в нас кров ще пульсує у жилах!
Нема давно бабці... Слова її згадую,
Війна ще нікого у світі не радує.
І, справді, нема, певно, більшого доброго,
Як воля і мир... В кутку серця хороброго...
© Оксана Граб'юк
"Добре без війни"
