Якби він написав тільки вірш "Ніч яка місячна", який став народною піснею, або тільки комедію "За двома зайцями", то все рівно назавжди лишився б в пам'яті і серцях українців. Але ці твори -- лише маленька частка літературної спадщини Михайла Старицького -- людини, якій вдавалось все, на що спрямовувалась її нестримна енергія.
"Живеш в Україні, то знай її мову!"
Ця промовиста репліка одного із героїв драми Старицького "Не судилось" багато разів звучала зі сцени першого українського професійного театру, який він очолив в 1883 році. В час, коли українська мова зазнавала принизливих утисків. Злободенно звучить вона і сьогодні.
До складу трупи увійшли такі блискучі особистості як М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський. Правдиві вистави про життя народу у виконанні неперевершених акторів швидко здобули визнання. Їхньою окрасою була музика видатного композитора Миколи Лисенка -- троюрідного брата і вірного товариша Старицького. Славетну трупу називали театром корифеїв.
На його розвиток Михайло Петрович спрямував не тільки всі свої душевні сили, а й власні кошти -- продав маєток. Про що в похилому віці іронічно казав: "Убухав на театр все своє, яке мав, добро і на старість зостався жебраком..."
Самовідданий меценат не міг вчинити по-іншому -- для нього сцена була "могутнім орудком до розвитку самопізнання народного". Виручені кошти дозволили придбати театральні декорації, сценічні костюми, найняти хор і оркестр, платити гідні гонорари акторам.
Дбаючи про репертуар театру, він написав багато драматичних творів, найбільш відомі з яких: "У темряві", "Талан", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Маруся Богуславка", "Оборона Буші". Окрім того, переробив малосценічні твори інших класиків, адаптував їх до сцени.
Так були написані "Сорочинський ярмарок", "Різдвяна ніч", "Тарас Бульба". Комедійну п'єсу "За двома зайцями" Старицький написав за сюжетом не дуже відомого на той час твору І. Нечуя - Левицького "На кожум'яках". Її вічна тема про те, як не цуратися свого, зберегти в собі гідність, до сих пір не втратила своєї актуальності.
"Не говоріть мені про любов, то ж шкандаль".
В 1961 році в Києві відбулась прем'єра одноіменної екранізації п'єси. Улюблений мільйонами фільм відразу розібрали на цитати. Між тим радянська влада довго не дозволяла створити стрічку за п'єсою українського драматурга. Згодом її таки почали знімати для суто українського глядача. Коли ж найкраща українська кінокомедія стала шалено популярною, україномовну звукову доріжку цинічно замінили російськомовною.
"Нехай Україна у щасті буя -
У тім нагорода і втіха моя".
Не менш вагомий і поетичний доробок Михайла Старицького. У віршах громадянського спрямування "Нема правди", "За лихими владарями", "Швачка", "До Шевченка", "До України", "До молоді" він висловлює всю свою синівську любов до батьківщини, щиро співчуває своєму поневоленому, обікраденому народу, закликає до нескореності.
І вже справжнім шедевром у творчості поета стала пейзажна та інтимна лірика.
"Небо незміряне всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними он під тополями
Грає краплиста роса".
Вірш "Ніч яка, Господи, місячна, зоряна" (в оригіналі "Виклик"), як і "Туман хвилями лягає", "Ох і де ти, зіронько та вечірняя", покладені на музику, недаремно стали невмирущими народними піснями.
Багатогранність таланту дозволила М. Старицькому заявити про себе і як про автора великих історичних творів. Він написав романи: "Перед бурею", "Останні орли", "Молодість Мазепи", "Розбійник Кармелюк".
Драматург, прозаїк, поет, перекладач, театральний діяч...
Якими красивими людьми багата українська земля!
Надія Зубченко
