#ЖИТТЯТАКОХАННЯ (6 частина)
Кузьма дивиться у вікно потяга. За вікном проносяться ліси й ліси. Так вони тягнуться й тягнуться майже дві доби. В купе затишно. Воно завжди затишно, коли твої рідні з тобою поруч.
"Вже й до пенсії допрацював, як скоро промайнув час!" -- подумав та з ніжністю подивився на своїх дівчат. Дружина щось в"язала, донечка читала книжечку. Молодшенька схожа на нього. Ті ж самі очі. Навіть, в чомусь і характером схожа: так само любить спілкування. А ще вдалася дуже розумною дівчинкою, гарно вчиться та досить відповідальна, як для такої ще малої дитини. Йому згадалося, як донечка в садочку, одягнувшись сама, допомагала одягнутися і своєму племіннику, який для нього був онуком. "Розумна дитина росте," -- тішився Кузьма.
А зараз вони їхали вже не просто погостити, як завжди. Вони їхали в місто на Волині, де купив кооперативну квартиру. Вони, нарешті, залишили цей суровий край, де зими тягнулися по дев"ять місяців, де бували морози до 50, де пройшли його молоді роки: спочатку десять років незаконного ув"язнення, а потім ще двадцять років з сім"єю.
Обживати нове місце було цікаво. В будинку оселилося
багато сімей з Інти, які, так само як і сім"я Кузьми та Федори, повернулися в Україну. Рідна земля тішила буйним цвітінням фруктових дерев. Біля кожного будиночка цвіли тюльпани, піони. Все це було вдивовижу донечці, яка в Україні бувала тільки влітку і такого цвітіння дерев не бачила ніколи.
Україна радо зустрічала своїх синів та дочок, яким вдалося вижити в радянських таборах. Тут почалося нове життя -- життя на рідній землі.
Кузьма та Федора на рідній землі обживали свою зароблену важкою працею квартиру. Тут в пригоді стали золоті руки чоловіка: він сам поробив всі потрібні ремонти, а дружина з донечкою створили справжній комфорт в оселі. На столику, на вишитій вправними ручками господині скатертині, стояла улюблена глиняна вазочка, подарована колись чоловіком.
В будинку було дуже багато тих, хто повернувся на батьківщину з півночі. Людей тягнуло до землі, і тому дуже скоро вся земля поруч будинку була засаджена фруктовими деревами й прекрасними квітами. Ні такі дерева, ні такі квіти не росли в Інті. Люди відводили душу, копаючись на своїх маленьких клаптиках землі.
Але для Кузьми цього було замало. І тоді в родини з'явилася дача з красивим будиночком, з невеличким садом, в якому вмістилися і яблуньки, і черешенька, і вишні. Вирощували полуниці, а кущі порічок та смородини давали такі врожаї, що вистачало й онукам. І квіти... Квіти милували око з ранньої весни до пізньої осені. Маленький рай, створений власноруч...
Підростала молодшенька донечка. Вже й школу закінчила.
Пішла працювати, а там і заміж вийшла. Старші з внуків теж створили свої сім"ї. Життя радувало Кузьму з Федорою, бо мир та злагода панували між ними, Вони знали ціну кожному дню, кожній хвилині.
З весни, як бджілки, працювали на дачі, літом ходили в ліс по суниці, чорниці, а грибів збирали стільки, що завжди ділилися з сусідами.
Вже і перший правнук з'явився. Раділи його появі, як і всім приємним подіям у своєму житті. Внучка та менша донечка чекали на поповнення. І тут вибухнув Чорнобиль. Чи це стало причиною, чи щось інше, але Кузьма переніс інсульт.
далі буде
