#ЖИТТЯТАКОХАННЯ (2 частина)
Стежко, стежечко, в"єшся ти понад річкою попід горою, біжиш, обминаєш велике каміння, розбігаєшся місцями вужчими стежинками, то вгору, то до річеньки, біжиш і не знаєш, яку важливу роль ти зіграла в житті молодої закоханої пари. Так якось воно в житті і буває, що зводять ті життєві стежки людей до купки...
Вже й хатину Кузьма придивився, вже й батьки давно знають, що син збирається одружуватися, вже й матуся тішиться: все-таки
сину 24. Вертаючись від коханої пізно вночі, Кузьма почув плач біля сусідської хати. Плакала молоденька сусідочка.
-- Уляно, чому плачеш? Щось сталося? -- спитав схвильовано.
-- Сталося, сталося! Ти одружуватися хочеш... Твоя мама моїй розповіла. А я тебе люблююю... -- схлипуючи, відповіла дівчина.
-- Улянцю, ти ж дитина ще. І, взагалі, я для тебе старий, та і люблю другу дівчину. Та в такої красуні, як ти -- підростеш, відбою не буде від кавалерів. Йди вже в хату, а то тітка Дарка тебе шукати буде...
" Ну і навіщо дитині та любов, та ті сльози в таки ще юні роки," -- думав, переступивши поріг батьківської хати.
І ось купив Кузьма хатину ближче до батьків коханої на Долині, бо дуже вже його просила про це Федорка. Вже й до сватання готовий. Якщо хтось думає, що батьки хлопця посилали сватів без попередніх домовленостей з батьками дівчини, а частіше із самою дівчиною, трохи помиляється. Ніхто не бажав отримати при сватанні гарбуза. Все робилося дуже ретельно... Бували й такі, що ризикували...
Але таких було не так багато. Кузьма, як зібрався посилати сватів до Федори, вже точно знав, що дівчина його любить... І він її любить... Ой, як любить. І нічого його не цікавило: чи дадуть щось в придане дівчині, чи не дадуть. Знав, що разом вони зможуть заробити на все, аби Бог здоров"я давав. І дівчина виявилася зовсім некорисливою, казала все йому при зустрічі: "Ти вже й так витратився, -- купуй обручки з міді, немає різниці, якими вони будуть -- головне, щоб ми були разом." І Кузьма тільки радів подумки мудрості своєї майбутньої дружини.
Сватання пройшло так, як і очікував Кузьма. Несподіванкою було лише те, що батьки Федори дали в придане доньці землю, якої мало б вистачити починати спільне життя.
Яке то щастя, коли в молодої пари взаємні почуття, коли прийшло кохання та два сердечка потягнулися одне до одного.
Коли не чинять перепони батьки; бо є таки, які вважають, що вони мудріші за своїх дітей і краще знають на кому одружуватися сину чи за кого має йти заміж донька. Батьки Кузьми не мали землі, тому синам приходилося працювати по наймах, але хлопці були роботящі, і багато дівчат мріяли про таких чоловіків. Та батьки Кузьми, які й самі одружувалися з любові, не заважали своєму сину обирати пару. Пройшло сватання, дівчина дала згоду. Без пригод пройшли й заручини. Домовилися про дату весілля. Поки батьки узгоджували всі майнові питання, молодь гомоніла в садку.
-- Але ж який мій наречений гарний! -- подумала Федора, дивлячись в блакитні очі Кузьми та щасливо посміхнулася.
Дівчина раділа, що вже припиняться всі балачки матінки про те, що донька має вибір і кращий за безземельного Кузьму: бо і, справді, до хати почали вчащати матусі кавалерів, які мали намір негайно брати її за дружину. Кузьма показав їй сьогодні обручки на вінчання. Були вони простенькими найдешевшими, але це неважливо. Для неї, взагалі, було все неважливо: веди її Кузьма після вінчання в хату з лободи, пішла б не вагаючись.
Потім в неї будуть подарунки від коханого і з золота обручки та кульчики, але ці вінчальні обручки так і залишаться найдорожчим скарбом.
Відгомоніло весілля... Федора найліпше запам"ятала вінчання. Для неї, глибоко віруючої людини, цей обряд був особливим: пам"ятала свічки, що тримали в руках, її Кузьма, одягнутий в вишиту сорочку, яку вона встигла вишити для нього на весілля, і слова священника, що від нині вони чоловік та дружина та присягу бути разом і в радості, і в горі. Сльозами наповнювалися її очі... Але це були сльози величезного щастя,
бо дуже велику любов мала до людини, яку Бог дав їй за чоловіка.
далі буде
