Життя ...
воно таке швидкоплинне та непередбачуване ...
важко навіть уявити, що станеться з нами чи найважливішими для нас людьми наступної секунди.
Кожен з нас на цій землі п'є зі своєї чаші і ніхто зі сторонніх не може знати, що в неї налив Господь Бог.
Ми не знаємо, як довго зможемо бути поряд із найдорожчими людьми ...
Зараз - це все, що у нас є ...
Кожний із нас у своєму житті щось або когось втрачав.
Втрачав роботу, втрачав друзів, втрачав щастя ...
Найбільшою втратою є люди, які залишили нас, бо така воля Божа.
З цими втратами міняється наступне наше життя, змінюємося й ми. Скільки, б не було у житті подій, кожна із них буде нагадувати нам про тих Людей, яких так любило серце.
З кожною втратою помирає і якась частинка нашої душі.
29 березня 1998 р. від раку молочної залози померла Квітка Цісик - американська Співачка українського походження, справжнє Серце і Душа України.
Коли мені сумно і хочеться загорнутись, мов ковдрою, чимось теплим, приємним, трепетним, ніжним і зворушливим, я просто вимикаю світло в кімнаті й у темряві слухаю платівку з піснями у виконанні Жінки й Співачки над якою не владний час.
Її неперевершений голос, здається, проникає під шкіру, викликає мурахи і проникає вглиб тіла, до самісінького серця.
Зникають всі сторонні звуки, навколишній світ просто перестає існувати, а ти сидиш і не можеш поворухнутись, лише зачаровано сидиш і насолоджуєшся голосом від якого неможливо відірватися.
"Черемшина", "Я піду в далекі гори", "Два кольори", "Гандзя", "Іванку", "Коханий", "Верше, мій верше" - це тільки незначний перелік пісень від виконання Квіткою яких перехоплює подих і завмирає серце і, нарешті, "Журавлі", пісня, яку Квітка записала за декілька днів до смерті ...
Де пам'ять є, там слів не треба ...
Людина жива до тих пір, поки Її пам'ятають ...
