Жило маленьке щастя на землі,
Само собою, не належало нікому,
І хоч шляхи пройшло вже немалі,
Ніхто не запросив до свого дому.
Усім воно потрібне, та, проте,
Всі щастя якнайбільшого хотіли,
А що маленьке згодом підросте --
Того не знали чи не розуміли.
Куди б маленьке щастя не прийшло --
Відразу ясне сонечко світило,
І там ніколи горя не було,
Усім навкруж щастило й таланило.
Не втомлювалось щастя ні на мить:
Того потішить, кожного почує,
Розрадить тих, в кого душа щемить,
Найменший біль людський відчує.
Запрошу я його до себе в дім,
Хіба людині треба так багато?
Щоб мир і спокій панували в нім,
А кожен день стрічали, наче свято.
Щоб добрі вісті чути звідусіль,
Здорові діти, і батьки, й родина.
Щоб славилась і квітла та земля,
Якій священна назва Україна!
Автор Ірина Глюз
Написано 2021р.
