Жила собі Україна,
Уже й вільна стала.
Розігнулась,відродилась,
Із колін устала.
Розправила вільно спину,
Сплела товсту косу.
Одягнула вишиванку,
Та й вийшла на росу.
Поглянула -- гарно всюди,
Квітне рута-мята.
Наливається колосся,
Скрізь земля багата.
Виснуть кетяги калини,
Співа соловейко.
Голубіє ясне небо,
Тріпоче серденько.
Така краса незаймана,
Єдина і цільна.
Розбудуємось,розквітнем,
Головне,що вільна!
Отак собі міркувала,
Україна - дівка.
Доки не поклала око,
Сусідка - злодійка
Стала вона міркувати,
Як то все забрати.
Вирішила свою орду,
В Україну впхати.
Бо ж країна невелика,
Люду - небагато.
"За три дні їх завоюєм,"
Та й гайда до хати.
Не так сталось як гадалося,
Встали українці.
Почали чинити спротив,
Гонити чужинців.
І хоча чисельність менша,
Воїни - незламні.
Стали в світі називати,
Вже їх - нездоланні.
Та якби ж то так і бУло,
Полягло немало.
Не одна сім'я вкраїнська
Сина поховала.
Не в одній лише хатині,
Голосять,ридають.
І не одні карі очі,
Сльози проливають.
Бо прийшли на нашу землю
Вороги немиті.
І куди не кинеш оком,
Землі, кров'ю злиті.
Не своєю - то вражою,
Земля просочилась.
Та впирається Вкраїна,
Хоч дуже стомилась.
Та у світі є партнери,
Дають допомогу.
Додають надії й віри
Нам у перемогу.
То ж тримайся,Україно,
Ворогам на диво.
Як виженем загарбників,
Заживем щасливо!
Автор Інна Шкода .
Світлина з мережі.
.
