Жила собі дівчина
Нікого не чіпала,
Як навесні калина...
Що йде біда, не знала.
Бо звикла довіряти,
Бо так батьки навчили,
Не проганяла з хати,
За неї всі молили.
Лихії люди взяли
І ранком прилетіли,
Ураз все відібрали,
Напевно, так схотіли...
Дівчина усміхнулась,
Пішла за обрій неба,
Востаннє озирнулась...
Нічого вже не треба.
Збудує нову хату
І зацвіте, як завжди,
Не розуміє зраду
І не шукає правди.
Лихії ж є ледащі,
Як їм хозяйнувати?
Тії життя... пропащі,
Нічого їм не мати.
Тому загинуть разом,
Ніхто їх не врятує,
Заразяться проказом
Та чорт котел готує...
Віднині ж їм горіти...
Довічне пекло ада,
Щоб їх питали діти:
" За що? ". Я буду рада.
Хатини відбудуєм
І заживемо в мирі,
Бо людяність шануєм,
Ми люди, а не звірі.
( Салига Ольга 30.05.2023 )
