Зацвів бузок біля моєї хати,
Душа відразу ожила хоча б на мить...
Так хочеться ті пахощі вдихати
Й забути біль, що в серці так щемить!
Так хочеться поглянути у небо
І просто тішитись блакитним небесам!
Заслухатись в пташиний ніжний щебіт
Й повірити у диво, в чудеса!
Так хочеться забутись на хвилину
І просто порадіти тій весні!
І просто пригорнуть свою дитину
Та знати, що буде так завжди.
Та не виходить тішитись бузку,
Хоч щедро нам дарує його травень.
Не можемо забути про війну,
Про біль і втрати, про людські печалі ...
Щодня листок чи квітка відпада
Від дерева, що лиш пустив коріння ...
Нещадна, підла, нищівна війна
Забила серце тягарем - камінням...
Весна у розквіті, та, шкода, не для всіх,
Як не для всіх цвітуть сади вишневі.
Закрилось сонце для синів навік...
Вже не зустрінуть роси їх травневі...
...Бузок цвіте: рожевий, білий, синій,
І переливом грає мов кришталь.
А ще він каже: "Я не забуду, сину,
Що ти віддав своє життя за рідний край...".
