ЗАПІЗНІЛА ЗУСТРІЧ
Спивали меди ми у травах,
Як в юності давній колись.
А місяць в зіркових загравах
Замріяно з неба дививсь.
А я доторкнутись боявся
До твоїх жіночих принад,
Бо слався, легесенько слався
На скронях в обох листопад.
Та все ж, ти була ще красива,
Солодка й хмільна, як вино.
Та доля життєвим курсивом
Намічена була давно.
І ось ми нарешті зустрілись
Усупереч долям - вітрам.
За зустріч я цю, не повіриш,
Що тільки ти скажеш, віддам.
До вишеньок-губ доторкаюсь,
До віченьок - синіх озер.
І каюсь, за втраченим каюсь...
А ти ж ще гарніша тепер!
...Вже місяця срібна обручка
Спливала у далі нові.
Й твоя білосніжна сорочка
Тремтіла, мов сніг на траві.
