Знаєте, де можна забути про шкільні журнали, контрольні і нескінченні “а можна піти в туалет?” — ну хоча б подумки? На Занзібарі! Так-так, не смійтеся, він існує. Це не вигадка з книжки про пригоди, хоча звучить саме так. Архіпелаг Занзібар мирно дрімає в Індійському океані, десь за 40 кілометрів від узбережжя Танзанії. Там, де замість дзвінка на перерву — плескіт хвиль, а замість чергового на тиждень — рибалки на узбережжі Суахілі.
Ціле гроно з 75 островів! Ну як не провести паралелі з класом: у кожного свій характер, але всі тримаються купи. Найвідоміші серед них — Унгуджа (яку, до речі, традиційно називають просто “Занзібар”, бо навіщо ускладнювати життя) і Пемба. Перший — це зірка, туристичний магніт, другий — менш гламурний, але затишний, як читальний куточок у бібліотеці.
І якщо вам колись раптом закортить визначити Занзібар на глобусі з точністю до міліметра — ось вам координати: 6°9′50″ південної широти і 39°1′52″ східної довготи. Не дякуйте.
До речі, найвища точка архіпелагу — аж 135 метрів над рівнем моря. Для порівняння: у моїх учнів стільки ж пульсу на уроці в п’ятницю після шостої. Але, чесно кажучи, з краєвидами там усе в порядку і без гір. А вся площа архіпелагу — 2654 квадратних кілометри. Це майже як наш район, тільки з океаном, пальмами і свободою від нарад.
О, і ще — Занзібар хоч і у складі Танзанії, але має автономний статус. Такий собі “відмінник” у складі великого класу: з правилами, але з характером.
Мрію колись зібрати валізу (або хоча б думки) і вирушити туди не лише в уяві. Але поки що — повертаюся до планів уроків і тримаю Занзібар десь між чашкою кави й улюбленою книжкою.
