Заходить сонце. Хтось чіпляє паранджу
із золотого люрексу притомленим деревам.
Мов зачарована, на ґаночку сиджу,
залюблена у люрекс і в дерева...
Гудуть хрущі. Пора травневих чар.
Стікає медом сонце в сонний глечик.
П'янить бузок, збирає зорі з хмар
і кùдає мені шарфòм на плечі...
А я сиджу. І млію від краси.
Оця весна, як жінка, дрібку грішна.
Зваблива. З люрексом на кінчику коси.
Інакша від усіх. Та все ж розкішна...
09.05.2023
Людмила Галінська
