Заходь на каву, сніжна пані,
погрієш руки льодянì.
Лиши свої сріблясті сани,
щоб не розтанули в теплі.
І відпусти конèй за вітром,
хай трохи втихне заметіль...
Запалим свічі. Буде світло.
Сніжинки крутять водевіль.
Твоя пора. Твої порядки.
Давай, хоч кави заварю...
Відгомоніли вже колядки,
і стало тихо. Без жалю
я попрощалась би з тобою...
Та, бачиш, лютий ще в дорозі.
Присядь. Погомони зі мною.
Не стій із вітром на порозі.
Присіла. Сукню розрівняла.
Ледь-ледь поправила косу.
Красою враз зачарувала,
і з'їла шмат тірамісу.
Погомоніли. Навіть схожі
у чомусь виявились ми.
Летіли з неба крихти божі,
а янгол тріпав їх крильми.
Пішла. Мотнула шлейфом снігу.
Підбори стукали об лід.
І я забула про відлигу,
дивилась довго їй услід.
17.01.2022
Людмила Галінська
