ЗАГУБЛЕНИЙ РАЙ…
Карта України порожніє…
Порожніють наші села вкрай…
Споглядаю, й серце ціпеніє…
Ледь живе село…- Забутий рай…
Було людно…-А тепер примари…
Одиноко хаточки стоять…
Чи байдужість то?…- Чи Божа кара?…
Вогники в віконцях не горять…
Білі ще гаптовані фіранки…
Із дрібненьким світлим вишиттям…
Світяться через віконце в ганку,
Що недавно дихало життям…
Ще не заснувало павутиння…
Шибочку… - Всміхається вона…
Мабуть жила справна господиня…
Мабуть жила…- Істина сумна…
Скільки їх по рідній Україні?
Цих хатин? – Не відає ніхто…
Залишились…- Одинокі нині…
Потопають в грядочках квіток…
Рясно зацвітають чорнобривці,
Дивишся….-І легше на душі…
Сливочки гойдаються на сливці…
Лиш заплели стежку спориші…
Як ніколи – зародили груші…
«Гниличками» падають в траву…
В цьому раї…-У самотній тиші…
Я тепер нікого не зову…
Порожніють села…- Порожніють…
Ти хоч зрідка, та сюди вертай…
Де давно вже не оруть…-Не сіють…
Пам’ятай…- Загублений свій рай…
автор Таміла Панасюк
