Задощило, мамцю, задощило.
Це на Проводи так плачуть небеса.
Це дитятко ніжки заросило
І над ним хмаринка нависа.
І над полем хмара сива-сива.
І над лісом темний горизонт.
Вчора мряка, а сьогодні злива,
І на сході розтягнувся фронт.
На могили капає і мочить
Ця сльоза весняної журби.
Кожна крапля навіть камінь точить.
Кожен голуб лине до верби.
До своєї хати їдуть діти.
До гніздечка пташечка спішить.
Бо найкраще в своїм краї жити.
А воно дощить у нас й дощить.
Мамцю, мамцю, розмовляю з Вами.
Ви не плачте, жито вже росте.
Я не їду в Ніццу, на Багами,
Не шукаю поле золоте.
Я ось тут, біля порога тата.
Трохи лячно, бо у нас війна.
Поруч граблі, вила і лопата.
Зовсім поруч літо і весна.
Я терплю, терпіти Ви навчили.
Я чекаю, вмію це сама.
Мамцю, мамцю, Ви давно спочили,
Біля мене Вас давно нема...
Г.Потопляк.
