Забіліла весна непрошеним снігом...
Цілунком холодним торкає обличчя.
Кудись відійшла під шаленим набігом
Снігів, що замели стежини й узбіччя.
Затуманилось небо в білім серпанку...
Діждатися б сонця, весняної зливи,
Принести водиці цілющої в збанку
І серцем відчути пташок переливи...
... Тулюся до тебе в цім білім тумані.
Вогники ніжності іскряться в зіницях,
Сіяють любов'ю так очі кохані.
Щастя знаходжу у найменших дрібницях...
Сховалося в мареві лагідне сонце...
Вже проліски перші нам душу зігріли.
Щастя своє тримаю міцно в долоньці —
І не біда, що ще сніги забіліли...
Оксана Козак
Світлина автора
