За вікном знов кружля білий сніг,
як колись, у далекім дитинстві,
він завіяв і двір і поріг,
кочугури кругом, - не пролізти.
Та тоді веселіше було,
бо були ми ще зовсім малими,
на санках нас катали батьки,
та і зими ж були не такими.
Як завіє і захурделить,
намете снігу аж під віконця,
та й мороз під ногами рипить,
й від морозу у золоті сонце.
Заморозить мороз і шибки,
дивовижний малюнок наносить,
ми долоньками гріли склянки,
та мороз знов їх швидко морозить.
А у хаті панує тепло,
піч старенька усіх зігріває,
із квасолею борщик смачний,
на обід у печі умліває.
А у комині вітер гуде,
завірюха ніяк не стихає,
нас бабуся загнала на піч,
і казки свої розповідає...
Пам'ятаю дитинство своє,
як зима за віконцем чаклує,
посріблила сади і ліси...
а тепер мої скроні фарбує.
Людмила Якушевич.
