За стільки днів став звичним біль війни,
Можливо, виявляється, з ним жити,
В прицілі як об’єкти вороги —
Назначені в потраву паразити.
Як сіра тля що поїдає лист,
Страждає сад, потрібно дати раду,
В очищенні землі великий зміст,
Низький уклін наш кожному солдату.
Усім, хто там, на лінії вогню,
Хто подає набої і не тільки,
готова тля поісти і стерню,
Та лишиться сама у ній навіки.
Не треба нам її навіть в землі!
Нехай повзе назад в гниле болото,
Ми переможем, виплачем наш біль,
А зараз просто робимо роботу.
(С)Надія Семена
