З дитинства я закохана в село,
коли щоранку чула щебіт птахів,
коли зимою все снігами замело,
а ми крізь сніг брели й катались на санчатах.
Люблю я сонце зустрічати на зорі,
в відтінках малиново - порпурових
і походити вранці по росі,
й веселку бачити у небі кольорову.
А який простір - побувать в полях
і милуватись достигаючим колоссям,
як вітер пшениці й жита гойдає
і ними бавиться, мов золотим волоссям.
Люблю, як пахне сіно запашне,
назбиране воно в квітучих луках,
люблю дивитися на небо чарівне,
бажання загадать й відчуть, як серце стука.
Люблю я квітів розмаїття у полях
і дощик літній, був для нас розвага,
калюжі мірять, під дощем стоять,
для дітлахів сільських була забава.
Туман легенький котиться зрання,
над садом стелиться й квітучим огородом,
і жаби у болоті квакотять,
отримуючи справжню насолоду.
Село прекрасне кожної пори,
коли сади цвітуть, як віхола гуляє,
чарівність його бачу й восени,
як листя землю золотом
вкриває.
Люблю село таким, як воно є,
з роботою у полі й на подвір'ї,
люблю я чай із м'ятою попить,
у тихому жовтневім надвечір'ї.
З дитинства звикла до краси сільської,
її я краєм ока помічаю,
я народилась й проживаю у селі,
я не жалкую, я село кохаю.
Людмила Якушевич.
