З дітьми треба говорити про війну. Проте вся інформація має бути дозованою. Адже якщо батьки уникають розмов на цю тему — це не означає, що діти не можуть дізнатися про те, що відбувається в Україні, від інших людей і соціальних мереж із нефільтрованим контентом.
Уникання не дає можливості опрацьовувати травматичний досвід як дорослим, так і дітям.
Важливо: діти не повинні дофантазовувати картинки реальності в голові. Їм потрібен «безпечний простір», де вони зможуть поговорити про важливе. З плином часу дорослим може здатися, що діти адаптувалися, ставлять менше питань, менше говорять про війну, що для них це стало менш важливо, ніж у перші місяці вторгнення та зміни середовища. Проте це омана. Звісно, різні діти отримали різний травматичний досвід. І кожна окрема маленька людина переживатиме свій досвід по-своєму.
Під час обговорень можуть проявлятися різні емоції. Але варто пам’ятати, що все, що ви відчуваєте, і все, що відчувають ваші діти, є абсолютно нормальною реакцією на такі ненормальні події, як війна.
Не варто відкладати життя на потім. Важливо маленькими кроками рухатися в напрямі своїх цілей, і найкращим прикладом для дітей можуть бути самі батьки. Нам всім потрібно продовжувати робити те, що для нас є цінним і важливим, що залежить від нас і дозволяти маленькі радощі, де б ми не знаходилися.
До війни неможливо звикнути, можна трохи адаптуватися і прийняти той факт, що, на жаль, у нас війна через російську агресію.
Симптоми стресу в дітей як результат травматичних подій:
дітям стає важче запам'ятовувати матеріал і фокусуватися;
дитина відмовляється їсти та вдягатися самостійно;
відмовляється від спілкування та/або просто перестає говорити з іншими (мутизм);
можливі порушення сну та апетиту;
страх відпустити батьків;
страх голосних звуків;
діти тривалий час не можуть адаптуватися до нових побутових умов.
Також діти можуть ставати агресивними, роздратованими, гіперзбудженими або, навпаки, загальмованими. Можуть спостерігатися також депресивні стани, головні болі, болі в шлунку, енурез (неусвідомлений акт сечовипускання), енкопрез (нездатність контролювати акт дефекації).
Якщо батьки спостерігають у дитини таку симптоматику протягом кількох тижнів, то варто звернутися до фахівців.
На жаль, універсальних рекомендацій не існує. Підхід до кожної дитини повинен бути індивідуальним, враховувати травматичний досвід, який він/вона пережила, та обставини, у яких зараз перебуває.
https://vseosvita.ua/news/yak-hovoryty-z-ditmy-pro-viinu-porady-psykholoha-85262.html