Рано-вранці на світанку босими ногами
Йшла до Бога Україна тихо з молитвами
Одягнувши вишиванку ,розпустила коси
Щоб просити Бога сили і кращої долі.
Вітер коси розплітає - суне чорна хмара
Впала вона на коліна і Його питала:
-За , що мені така кара?
Чим я завинила? Що знов круки чорні крячуть і ростуть могили?
Дзвони дзвонять вже щоденно ...днями і ночами...
Сини мої полягли...вкрито все хрестами...
-Чи я тобі не молилась? Чи дітей не вчила любить землю і Тебе?
Прошу дай нам сили!
-Скажи мені ,Отче милий, скільки ще терпіти?
-Як синів уберегти? Скільки ще молитись?!
...І почувся з неба глас:
-Встань! Вже скоро ,мила!
Той хто хтів здолать тебе сам ляже в могилу.
Потерпи ще трішки ти- Я загою рани.
Бо Я чув всі молитви - Мир скоро настане!
Воля й доля в твоїм домі , повір скоро буде!
А ворога не пробачать ані Я - ні люди!
Автор Надюшка Калапунь
