«Їм стрітись — зась», — промовило кохання,
Зітхнуло важко з сумом невимовним. —
«Віддавна їм вготоване страждання,
Що стане їхнім болем невгамовним».
«Нехай все йде помалу — і побачим», —
Ледь випадок всміхнувся у вуста. —
«За муки ті ми потім їм віддячим
Любов'ю, що із серця пророста.
Яка в роках ніколи не тьмяніє,
В якій душа бере і ожива,
Де тіло, наче від вина, п'яніє,
Коли звучать омріяні слова».
«З чого ти взяв, що так і буде,
Хто створить диво неможливе?
Та й звідкіля воно прибуде», —
Кохання мовило тужливо.
…Життєвий випадок — псевдонім Бога,
Помітним він стає в скрутну хвилину нам,
Коли потрібна понад все ота підмога,
Яку Господь дає, не хвалячись ім’ям…
© Сергій Ущапівський
