Якщо дитина агресивна

Якщо дитина агресивна

Їм, важким дітям, не вистачає

головного — турботи, ласки, доброти.

Дайте їм це — і вони перестануть бути важкими.

В. Сухомлинський.

Зростання агресивності дітей — одна з найзначніших про­блем, з якою останнього часу все частіше стикаються педагоги і батьки.

Агресивність — емоційний стан і риса характеру людини. Ха­рактеризується імпульсивною активністю поведінки, афективни­ми переживаннями — гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично чи морально)

Серед факторів, що пов'язані з проявами агресивності в дітей, психологи-дослідники виділяють такі

1) соціально — економічний та політичний стан сучасного суспільства;

2) моральні норми поведінки, що задаються соціальними умовами (адже переоцінка цінностей, викликана «перебудовою», призвела до
переоцінки моральних норм поведінки). Сьогодні, на жаль, агресивні
вчинки дорослих далеко не завжди викликають обурення оточуючих,
а сприймаються майже як норма, що також усвідомлюють і діти;

3) умови мікросередовища, тобто сімейного, родинного оточення
знайомих і однолітків (воно може провокувати, а іноді й схвалюва­ти агресивні дії школярів, що сприяє їх закріпленню);

4) характер і система виховання, коли агресивні дії стають звичним способом
досягнення своїх потреб;

5) вікові та індивідуально-психологічні особливості дітей як один з
найзначніших факторів, що визначає своєрідність агресивних проявів,
оскільки зумовлює головні відмінності у психічній діяльності особи;

6) соматичне неблагополуччя, послаб­лене здоров'я, психічні захворювання, на­
приклад, так звана не соціалізована агресивність може бути пов'язана з
психічними розладами, нервовими захворюваннями, а також з астенізуючим впливом будь-якого внутрішнього захворювання;

7) фізичні умови середовища, що оточує дитину (атмосферні явища, висока концентрація людей у великих містах, неможливість залишитися на самоті і т.ін.).

Проте агресивну поведінку не можна однозначно вважати пога­ною. Виникаючи у критичній ситуації, вона виконує захисну функцію. Вияв гніву дуже часто спрямований на подолання перешкод, що за­важають досягненню цілей, доброму відпочинку, реалізації потреби у самоствердженні та ін. Тому не кожен прояв агресії може вважа­тися порушенням. Гнів — ситуативна реакція, і необхідна вона, поки триває небезпечна для людини ситуація .

Софія Русова розглядала агресивність дитини як один з проявів інстинкту боротьби, який сам по собі є позитивним фактором, але за певних обставин може набути і негативного спрямування. У своєму здоровому, нормальному розвиткові цей інстинкт є міцне знаряддя, щоб перемогти й індивідуальні, й громадські перешкоди життя, адже не треба забувати, що життя є скрізь боротьба, дитині в майбут­ньому доведеться нелегко завоювати свою долю. С.Русова вказує на те, що вихователі повинні дуже уважно ставитись до всіх виявів цього інстинкту, бо невдала боротьба з ним часто калічить дитину, ламає її волю, псує ласкаві, родинні відносини

Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дитини в критичні вікові періоди Це свідчить про те, що жити дитині стало складніше: будь-яку важку ситуацію в момент вікової кризи дитина переживає важче, тому можна чекати зростання аг­ресивних елементів у поведінці. Це стосується як нормальної ди­тини, так і дитини з емоційними порушеннями.

Дитина розвивається шляхом поступового набування самостійності, уміння пересуватися без допомоги дорослих, вис­ловлювати свою думку. До трьох років вона починає усвідомлювати себе як особистість і добивається самостійності, незалежності від дорослих поряд з бажанням жити разом з ними, бути такою, як вони. Цей період характеризується виникненням кризи трьох років, що визначається рядом симптомів. Перший — що свідчить про по­яву кризи — негативізм дитини, тобто відмову виконувати «будь-які» вимоги дорослого. Другий — упертість, коли дитина наполягає на чомусь не тому, що цього хоче, а тому, що вона це вимагає. Наступним симптомом є норовистість. На відміну від упертості для норовистості характерні більш генералізований характер, спрямованість назовні, проти закріплених норм життя, викликана, намаганням дитини наполягати на своєму бажанні. Четвертий сим­птом — свавілля, яке виявляється в тому, що дитина наполягає на самостійному прийнятті рішень, хоче все робити сама. Крім цього, Л.С.Виготський виокремлює ще ряд другорядних симптомів, таких, як протест-бунт, коли поведінка малюка почи­нає набувати рис про­тесту, ніби постійного конфлікту, симптом знецінення, який вияв­ляється в тому, що ди­тина починає лаятися, вживати непристойні слова тощо. Л.С.Ви­готський підкреслював, що за всіма цими сим­птомами необхідно ба­чити і позитивні риси:прояв самостійності, відокремлення від дорослого, виділення себе як рівноправної особистості.

Не можна залишити поза увагою як розвиток позитивних сторін агресивності, так і попередження її негативних рис — надмірний прояв агресії, що проявляється у злостивій, неприємній поведінці, бажанні завдати болю, шкоди або знищити щось у своєму оточенні як наслідок надмірного незадоволення іншими людьми.

Найбільш поширеними є такі типи агресивних реакцій (А. Басе, А. Дарки):

1. Фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої людини.

2. Непряма агресія спрямована через іншу людину або групу лю­дей.

3. Роздратованість — схильність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм —- опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.

5. Образа — заздрість і ненависть до оточуючих за справжні і вигадані дії.

6. Вербальна агресія — вираження негативних почуттів як через
   форму (крик, вереск), так і через словесні відповіді (погрози).

Будь-яке порушення поведінки бере початок, як правило, з кон­кретної ситуації, а саме:

• постійна агресивна поведінка батьків, яких наслідує дитина і
  «заражається» їхньою агресивністю;

• прояви нелюбові до дитини, формування у неї відчуття
  беззахисності, небезпеки і ворожості навколишнього світу;

• приниження, образи дитини з боку батьків, родичів, знайомих
  дітей;

• поширення відео- і телепрограм із сюжетами насильства;

• агресію викликають відчуття власної безпорадності,
  незахищеності та невпевненості у собі;

• спілкування з вихователем, якому властивий авторитарний, директивний, владний стиль спілкування з дітьми, вихователем, який не
  враховує дитячі потреби, інтереси, схильності та їхні вікові
  психофізичні особливості та ін.