Якби заглянув хтось у твою душу,
То заблукав би в лабіринті дум,
Захованих в глибоку, ніжну тишу,
Закутаних в солодкий, тихий сум.
Гарячі почуття в холодній, дивній скрині,
Ключі від неї, мабуть , не знайти,
Десь загубились серед трав густих в долині,
А, може, де цвітуть вишневії сади...
В лісах старих, серед сестер-берізок,
Між пролісків, розквітнувших ураз,
Там, де лишився вже життя відрізок,
Чи де піском вимірюється час.
І так незвично бачити тебе без сонця,
Хоча й дощі спокійно десь там сплять,
Самотньо дивишся в майбутнього віконце,
А там птахи назустріч вже летять....
.Таня Пшенюк
