Якби молодість знала, як швидко мине,
То не втратила б жодну хвилину.
Не впустила б жорстокість у серце своє,
Цінувала б кохану людину.
Якби старість могла повернути літа,
Якби знову з'явились ті сили!
У житті помило к не зробила б вона
І душа б її так не боліла!
Якби молодість знала, що крім кольорів
Ще існують пастельні відтінки.
Не судила б завзято так мудрості спів
І трималась завжди серединки.
Якби старість могла знов злетіти, мов птах,
Якби виросли в неї знов крила!
Полетіла б вона по далеких світах,
Та лиш може літати у мріях.
Якби молодість знала, а старість могла,
Не було б протиріч поміж ними.
Якби молодість старість, мов скарб, берегла,
То зійшла б на найвищі вершини.
Адже молодість - сила, а старість - знання!
В поєднанні ж вони є - безцінні!
Тож нехай їхні спільні в житті надбання
Поряд йдуть у міцному сплетінні.
Нехай молодість знає, що старість дана,
Щоб премудрості в неї навчиться.
Нехай старість цінує, що йде не одна,
Що їй молодість в друзі дається.
Що вони нерозлучні, між ними лиш час,
Що стирає життєві картини.
Залишає лиш фото у профіль й анфас,
Лише вчинки і справи людини.
Якби молодість знала, а старість могла...!
Л. Маковей
