Якби було таке можливо, і я зустріла себе ще дитиною, я б собі сказала:
– що багато разів у житті, дівчинко, тобі доведеться плакати, не тільки від горя, але й від щастя – і це життя.
– що найбільший скарб – це дитяче серце і його треба берегти.
– що люди будуть робити помилки багато разів, але все одно доведеться їх любити, тому що в кожній людині є щось хороше. Ненависть все руйнує, а любов покриває безліч гріхів.
–порадила б не сердитися на злі висловлювання, голоси та чутки, не збирати зло у своєму серці, бо біль завдають лише ті люди, у яких колись був дуже сильний біль у душі чи серці, і ці рубці залишалися невиліковними.
–що хоч би як це було складно, щоб завжди вибирала прощення, тому що прощення – це дар сильних духом людей.
– і ніколи, щоб не переставала мріяти і вірити в чудеса, бо іноді здійснюються і заповітні мрії.
Однак, зустріти себе маленькою дівчинкою… такого бути не може. І все це приходить з роками. Досвід і мудрість набуваємо з помилок минулого. Таке воно не просте, але водночас прекрасне, життя! 
Ірина Джус- Петречко
