Якась така...смиренно-норовлива,
Незрозуміла людям, ні собі.
Лиш посмішка, як завше, незрадлива,
Що виділяє людяність в юрбі.
Змовчавши, перейде у балакучість,
І з ангела – у миле чортеня))).
А все-таки, а все-таки везуча,
Хоч йде наосліп, майже навмання...
Та й друзів до душі не обирає :
Їх непомітно "підкидає" час.
Подібних їй у світі не буває –
Якісь такі народжуються раз...
Оксана Павлик
