Яка то мука, хто втрачає сина.
Ну от і все. Всі люди розійшлися.
Затихли голоси, а може хтось і є.
Вона не помічає, її брови зійшлися,
застигли очі... і скам'яніло все...
У рамці фото, стіл,горить свіча маленька.
І воскові краплини стікають по щоці.
Вона не відчуває, її сльоза тихенько
ще котиться остання по щоці.
Все виплакано, викричано, звуку не лишило.
Сидить глухо- німа, лиш біла голова.
І думає й не думає, та все перед очима
закриті очі сина, під прапором труна.
Давно вже за ці дні картина пролетіла,
як народився, ріс, юним, красивим став.
Як милувалась ним: доросле, сильне тіло.
Та в пеклі там загинув, усіх нас захищав.
Чи серденько знесе, як далі буде жити.
На цвинтарі горбок і хрест міцний стоїть.
Біліють на вітру щоразу свіжі квіти,
І постать вся у чорному, стоїть вона мовчить...
Яка то мука, хто втрачає сина.
То не тілесна біль, як зболена душа.
Нехай молитва наша високо до Бога лине.
І всесвіт знає - зброя вбивча не варта і гроша!
2023р.
Алла орищенко.
