Як змінила нас війна? Що я зрозумів за рік війни?
Війна почала змінювати моє життя на Харківщині ще до 24 лютого.
Потім війна змінила один мій ранок. Була розгубленість і страх.
Потім війна змінила мої вікна — я їх заліпила звичайним офісним скотчем, бо міцний арматурний в крамниці вже розкупили.
Далі війна змінила небо — у ньому часто літало по кілька розвідувальних дронів.
Слідом війна змінила звуки в просторі — це був вогонь ворожої артилерії.
Потім війна почала змінювати у моєму місті будинки — в купи завалів, а живих людей в — мертві тіла.
Далі війна змінила місце мого проживання — мені довелося евакуюватися.
Війна змінила звичне для мене життя: я не подорожую, не розважаюся, рідко буваю поміж людей, не хочу робити собі приємності. Я не купую нових речей, нових книжок, нового стільця (він піді мною хитається і сташенно незручний). Бо війна може це все забрати — одним прильотом. Я роблю все, що мені вдається, для наших захисників. Інше зараз, гадаю, зайве. Час на нього буде після війни. Тоді я реалізую свій наразі план-максимум - куплю собі зелене плаття і босоніжки на підборах.
Для більшості українців війна стала найтяжчим випробуванням у житті, яке змінило кожного. Трансформації зазнали психоемоційний стан, економічний добробут, політичні погляди тощо. За цей рік шок та розгубленість змінились на впевненість та віру.
Цей рік був найскладнішим з усіх у нашому житті. Війна змінила плани багатьох українців.
Війна Росії проти України істотно вплинула на свідомість українців. Вона трансформувала нашу систему цінностей, змінивши оцінки минулого, ставлення до деяких знакових історичних особистостей, а також до впливових інституцій, які ще недавно мали велику довіру й авторитет.
Війна показала, що найважливіше — це рідні люди, живі та здорові. Раніше через зайнятість роботою та буденними справами мої діти та внуки приїжджали в гості приблизно двічі на місяць, а тепер — щотижня відвідують батьківський дім. Їх радісний щебет та дзвінкий сміх дають можливість хоч на деякий час відігнати від себе відчуття тривоги...
Війна дала українському суспільству потужний імпульс до змін, які помітні неозброєним оком. Деякі з них — однозначно позитивні і мають, безперечно, історичне значення. Але яким чином соціум виходитиме з кризового стану військових часів — питання відкрите. Почнемо з небувалого підйому солідарності.
Війна розділила наші життя на «до» та «після».
Війна мене навчила цінувати мій дім, моє оточення, рідний край. Усвідомив, що матеріальні блага не такі важливі, як свобода та безпека моєї сім'ї. Зрозуміла, що наша гарантія спокою та безпеки — спільні дії задля перемоги над ворогом.
ОТОЖ, МИ В УМОВНІЙ БЕЗПЕЦІ, А ЯК ЖИТИ ДАЛІ? З ЧОГО ПОЧАТИ І ЧИМ ПРОДОВЖИТИ?
Припиняйте озиратись на те, як було раніше. ...
Починайте рухати життя. ...
Де можливо, продовжуйте робити те, що робили раніше.
Зберігайте спілкування з близькими по духу, не ізолюйте себе.
Більше ніколи не буде так, як було раніше. Це розуміють усі. Повномасштабна війна росії назавжди змінила життя кожного українця та українки. Ми рятувалися від біди за кордоном, на колінах зустрічали тіла наших захисників, волонтерили, плакали й молилися. Ми продовжуємо це робити. Ми продовжуємо жити та боротися за перемогу, за право бути собою.
Війна змусила мене переосмислити свої цінності та призначення в житті. Я стала думати про те, що дійсно важливо для мене та світу, в якому я живу.
Горе, втрати, скорбота за загиблими — це те, з чим стикається більшість людей під час війни, каже настільний довідник військових психологів, виданий у Оксфорді. Для частини людей горе — звичайний процес адаптації до втрати. Втім, у деяких воно може спровокувати тривале порушення життя.
Зокрема, українці прилаштовувалися працювати без графіку через повітряні тривоги та знаходити шляхи, аби працювати під час тривалих відключень світла, тепла, зв’язку та інтернету.
Я не знаю, як можна жити без мрій, особливо під час війни. Дивитися в майбутнє, хай навіть невизначене — це велика сила. Мрії дають відчуття, що цей досвід тимчасовий. Усі війни закінчуються — це тільки питання часу. Нинішні події — це частина нашого життя, а не воно все.
Я в жодному разі не знецінюю досвід війни. Але водночас за те, щоб не перебільшувати його. Прийняти, прожити, усвідомити, що він лишиться з нами назавжди. Однак у житті ще буде і є багато всього, зокрема і світлого, позитивного. Важливо хапатися за нього вже зараз — через мрії і віру в майбутнє.
