... Як же вас багато полетіло...
Ще таких безвусих, молодих...
У хатАх батьківських звечоріло...
Вдарило, так боляче під дих.
Господи, чи хватить в тебе неба ?
Щоб в раю усіх їх розселить...
Боже мій, не забирай не треба...
На землі дозволь їм ще пожить.
Хай вони потопчуть ряст ногами...
Хай народять дочок і синів...
В отчий дім живими йдуть, не снами...
Не ночами ні, а серед днів.
Господи, на все є Твоя воля...
Кожному із них Ти шлях писав...
Комусь поле, а комусь пів поля...
Ти дозволив, щоб він ізорав.
Хтось зоре, засіє й заскородить...
Хтось лише торкнеться до землі...
В когось зійде, і у осінь вродить...
А у когось згине на стеблі.
Лиш Тобі відомі плани Божі...
Всі несем Тобою даний хрест...
В всесвіті ми просто перехожі...
Кожному даєш свій Еверест.
Не залиш, Всевишній нас, благаю...
Хай дозріє юність молода...
Дай засіять і діждать врожаю...
Дочекатись стиглого плода.
Після власних жнив нехай сивіють...
В шані йдуть до батьківських могил...
Своїх діток дбають і леліють...
Не рубай їм, Всемогутній, крил.
Галина Момот (04.04.2023.)
