Як же хочеться жити, мамо!
Ти пробач мені цюю рану!
Небо хилиться наді мною,
Ніжну посмішку бачу Твою!
Я до Тебе дитям тулюся,
Все гаразд і я не боюся.
Залило мені очі туманом,
Просто хочеться жити, мамо!
.
Порибалити десь на річці,
Нести квіти моїй Марічці.
«Ще б онуків» —Ти все казала,
Ця війна мрії поламала...
Дочекатися б, мамо, ранку,
І водиці з криниці склянку,
Тої, що у нас біля хати,
Але куля у грудях клята...
Мамо, ворога розгромили,
Ми із Толіком їх мочили,
Толік ніс мене, не залишив,
Та чомусь така, мамо, тиша...
Небо хилиться наді мною,
І Ти поруч стоїш зі мною.
Десь так світло яскраво світить.
Не болить мені, мамо, житим...
©Катя Сорока
